Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Касьяна О.П.,

суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,

ОстапчукаД.О., Попович О.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення

за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 квітня 2015 року, -

У липні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів квартири АДРЕСА_1, виселення.

Вимоги мотивовано тим, що 27 червня 2007 року між банком та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір, відповідно до якого позичальник отримав кредит у розмірі 100 150 доларів США, які зобов'язався повернути у встановлений договором строк, здійснюючи погашення заборгованості та сплачуючи проценти за користування кредитом. Майновим поручителем ОСОБА_7 є ОСОБА_3, який передав у іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

Внаслідок невиконання умов кредитного договору утворився борг у розмірі 73 998, 35 доларів США, у рахунок погашення якого позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити осіб, які проживають в іпотечній квартирі.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 квітня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "Приватбанк", посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

У справі встановлено, що 27 червня 2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір, відповідно до якого позичальник отримав кредит у розмірі 100 150 доларів США, із яких: 90 000 доларів США - на споживчі цілі, 10 150 доларів США - на сплату страхових платежів, на умовах сплати 0, 92 % на місяць за користування кредитними коштами та кінцевим стром повернення до 27 червня 2017 року. Майновим поручителем ОСОБА_7 є ОСОБА_3, який передав у іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (договір купівлі-продажу квартири від 14 квітня 2006 року).

Відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

З огляду на статтю 3 вказаного Закону він носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

За своїм змістом Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права (висновки Верховного Суду України, викладені у постановах № 6-1309цс15 від 30 вересня 2015 року, № 6-1494цс15 від 30 вересня 2015 року, № 6-1105цс15 від 16 вересня 2015 року, № 6-1465 від 30 вересня 2015 року, № 6-1825цс15 від 30 вересня 2015 року).

Відповідно до висновків Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-2947цс15 від 03 лютого 2016 року, на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не підлягає виконанню рішення суду як в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, так і в частині виселення.

Таким чином, відмовляючи у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення у зв'язку з набранням чинності Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , суди виходили із неправильного розуміння дії вказаного закону на спірні правовідносини.

При цьому необхідно враховувати, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норми статті 109 ЖК УРСР.

За змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та яке було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, надається інше постійне житло, яке зазначається у рішенні суду (висновки Верховного Суду України, викладені у постановах №6-1469цс15 від 16 грудня 2015 року, № 6-2947цс15 від 03 лютого 2016 року, № 6-2830цс15 від 10 лютого 2016 року).

За матеріалами справи, ОСОБА_3 передав у іпотеку належну йому на підставі договору купівлі-продажу від 14 квітня 2006 року квартиру (предмет іпотеки придбано не за рахунок кредиту).

З урахуванням викладеного, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції згідно ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задовольнити частково.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 квітня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.