Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Касьяна О.П.,

суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,

ОстапчукаД.О., Попович О.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до видавництва "Полтавський літератор" про стягнення авторської винагороди та відшкодування моральної шкоди

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 14 травня 2015 року, -

У травні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, у якому зазначав, що видавництво "Полтавський літератор" на основі усних домовленостей з ним у січні-лютому 1994 року видало його книжку "ІНФОРМАЦІЯ_1" тиражем 10 000 примірників.

Протягом наступних кількох років видавництво реалізовувало вказану книжку за ціною 10 грн за примірник і вище, проте він як автор грошову винагороду за використання свого твору не отримував.

З огляду на зазначене, просив суд стягнути з видавництва "Полтавський літератор" авторську винагороду у сумі 30 000 грн, втрачену вигоду у сумі невиплаченого гонорару 30 000 грн та відшкодування моральної шкоди розміром 30 000 грн.

Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 24 липня 2014 року у задоволені позову відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 14 травня 2015 року заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 липня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову за недоведеністю.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Із бібліографічного опису до книги ОСОБА_3 "ІНФОРМАЦІЯ_1" вбачається, що твір підписано до друку 12 січня 1994 року тиражем 10 000 примірників, ціна договірна (а. с. 5).

З урахуванням наведеного та посилань позивача на усну домовленість із видавництвом у січні-лютому 1994 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірні правовідносини регулюються розділом IV ЦК Української РСР (1540-06) (ст. ст. 472-523) у редакції, що діяла станом на січень 1994 року.

За змістом ст. 475 ЦК Української РСР у вказаній редакції, авторові належить право: 1) на опублікування, відтворення і розповсюдження свого твору всіма дозволеними законом способами під своїм ім'ям, під умовним

ім'ям (псевдонім) або без позначення імені (анонімно); 2) на недоторканність твору; 3) на одержання винагороди за використання твору іншими особами, крім випадків, зазначених у законі.

Ставки авторської винагороди встановлюються Радою Міністрів Української РСР, крім випадків, коли вони встановлюються законодавством Союзу РСР.

При відсутності затверджених ставок авторської винагороди розмір винагороди авторові за використання його твору визначається за угодою сторін.

Стаття 497 ЦК Української РСР визначає, що в разі використання чужого твору без договору з автором або його правонаступниками (стаття 485 цього Кодексу), недодержання умов використання твору без згоди автора (статті 489 і 490 цього Кодексу), а також в разі порушення недоторканності твору (стаття 476 цього Кодексу) або інших особистих немайнових прав автора, автор, а після його смерті - спадкоємці та інші особи, зазначені в статті 478 цього Кодексу, вправі вимагати поновлення порушених прав (внесення відповідних виправлень, публікації в пресі або іншим способом при допущені порушення), або заборони випуску твору в світ, або припинення його розповсюдження.

Якщо рішення суду, що зобов'язує виконати певні дії, не виконано, суд вправі накласти на порушника штраф, що стягується на користь держави. Сплата штрафу не звільняє порушника від обов'язку виконати передбачену рішенням суду дію.

Якщо порушенням авторських прав автору або його правонаступникам заподіяно збитки (стаття 203 цього Кодексу), то, незалежно від вимог, зазначених вище, автор або його правонаступники вправі вимагати відшкодування збитків.

Завданням шкоди у розумінні наведеної норми є й позбавлення можливості на отримання авторської винагороди, належної автору у разі правомірного використання твору.

Згідно ст. 501 ЦК Української РСР до авторських договорів про передачу твору для використання належить зокрема й договір про видання або перевидання твору в оригіналі (видавничий договір).

Форма авторського договору встановлена ст. 502 ЦК Української РСР, яка визначає, що авторський договір повинен бути укладений у письмовій формі (стаття 46 цього Кодексу). Письмова форма не є обов'язковою для договорів про опублікування творів у періодичних виданнях і енциклопедичних словниках.

За ст. 46 ЦК Української РСР, недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Відмовляючи у позові, апеляційний суд виходив із того, що позивач не надав переконливих доказів на підтвердження тих обставин, що обласне державно-громадське видавництво "Полтавський літератор" (далі - ОДГВ "Полтавський літератор"), правонаступником якого є видавництво "Полтавський літератор", є видавцем книги ОСОБА_3 "ІНФОРМАЦІЯ_1" та замовником її виготовлення тиражем 10 000 примірників у Кременчуцькій міській друкарні.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, суд повинен всебічно і повно з'ясувати усі обставини, що складають предмет доказування, дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (ст. ст. 58, 59 ЦПК України), окремо та всі докази у їх сукупності у порядку, передбаченому ст. ст. 185, 187, 189, 212 ЦПК України, що відображається у судовому рішенні. Відхилення того чи іншого доказу, перевагу одного доказу над іншим має бути мотивованим.

Апеляційний суд не навів підстав відхилення як доказу обставин підготовки й випуску у світ видання "ІНФОРМАЦІЯ_1" ОДГВ "Полтавський літератор" бібліографічного опису цієї книги (а. с. 5). Крім того, не з'ясував можливості встановити видавця книги за міжнародним стандартним номером (ISBN).

Крім того, суд не з'ясував суть вимог ОСОБА_3 до видавництва "Полтавський літератор": лише як до видавця книги "ІНФОРМАЦІЯ_1" (встановленню підлягають обставини неправомірного (без згоди автора) видання твору); чи як до видавця і розповсюджувача видання цією юридичною особою, що потребує додаткового встановлення факту продажу та кількість реалізованих примірників, ціну видавничої продукції.

З урахуванням викладеного, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції згідно ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргуОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 14 травня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.