Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Касьяна О.П.,

суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,

ОстапчукаД.О., Попович О.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину

за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 27 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 21 квітня 2015 року, -

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини, який мотивувала тим, що після смерті її чоловіка ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, відкрилася спадщина на 1/6 частку житлового будинку по АДРЕСА_1, яку він успадкував після смерті матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, шляхом вступу в управління спадковим майном.

Вона (позивач) як спадкоємець ОСОБА_5 прийняла спадщину після його смерті шляхом вступу в управління спадковим майном, проте у визначений строк із заявою про видачу свідоцтва про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звернулася.

Посилаючись на вказані обставини та те, що відповідач отримала свідоцтво про право власності на будинок по АДРЕСА_1 в цілому, ОСОБА_3 просила встановити факт прийняття нею спадщини після смерті чоловіка, яка складається із 1/6 частки будинку по АДРЕСА_1; визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 25 березня 2014 року, видане ОСОБА_4, а саме: в частині 1/6 частки спірного будинку.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 27 лютого 2015 року у позові відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 21 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 15 січня 2015 року у вигляді накладення арешту на 1/6 частку житлового будинку по АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 29 серпня 1979 року ОСОБА_6 залишила розпорядження на випадок своєї смерті, за яким заповіла житловий будинок по АДРЕСА_1 онуці - ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_6 померла. 11 листопада 2008 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6, а 25 березня 2014 року відповідач отримала свідоцтво про право власності на будинок по АДРЕСА_1.

Суб'єкт права власності, яким є заповідач (спадкодавець), на випадок своєї смерті має право шляхом вчинення заповіту розпоряджатися своєю власністю - спадщиною.Заповідач має право призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин; заповідач має право на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, на заповідальний відказ, на покладення на спадкоємця інших обов'язків, а також право на скасування заповіту тощо.

Принцип свободи розпорядження власністю шляхом вчинення заповіту передбачає широкий обсяг правомочностей заповідача, згідно з якими він своїм волевиявленням може вплинути на зміст спадкових правовідносин. Однак застосування цього принципу обмежується законодавчо встановленою для окремої категорії спадкоємців гарантією, за якою незалежно від змісту заповіту неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка) (ст. 535 ЦК Української РСР).

Особи, які мали право на обов'язкову частку в спадщині на підставі ст. 535 ЦК Української РСР, мали здійснити дії, що свідчать про прийняття спадщини згідно ст. 549 ЦК Української РСР, за якою визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Право ОСОБА_5 на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_6 позивач обґрунтовувала тим, що на момент відкриття спадщини її чоловік ОСОБА_5 був непрацездатним сином (інвалідом) спадкодавця. Обов'язкову частку у спадщині прийняв на підставі п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК Української РСР шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном.

Відмовляючи у позові, суди виходили із того, що з матеріалів архівної пенсійної справи вбачається, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 інвалідність ОСОБА_5 була не встановлена та не посвідчена, оскільки згідно довідки Д-71 № 371257 від 16 квітня 1984 року інвалідність третьої групи йому встановлена до 01 травня 1985 року, а наступний переогляд згідно довідки Д-71 № 419518 проведено 29 жовтня 1985 року із продовженням інвалідності до 01 листопада 1986 року (а. с. 104-106). Суди дійшли висновку про те, що ОСОБА_5 не мав права на обов'язкову частку у спадку після смерті матері.

Із такими висновками колегія суддів не погоджується.

За змістом п. 28 Положення про лікарсько-трудові експертні комісії, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 28 березня 1985 року № 134 (134-85-п) , переогляд інвалідів першої групи проводиться один раз на два роки, а інвалідів другої і третьої груп - один раз на рік.

Інвалідність встановлюється до першого числа місяця, наступного за тим місяцем, на який призначено черговий переогляд.

Згідно п. п. 56, 57 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 03 серпня 1972 року (v0590400-72) , у разі визнання інваліда після переогляду працездатним,

пенсія виплачується до кінця місяця, в якому він визнаний працездатним, але не довше, ніж до дня, до якого встановлена інвалідність.

Якщо інвалід не з'явився в лікувально-трудову експертну комісію на повторний огляд у визначений строк, то виплата йому пенсії призупиняється і може бути відновлена лише з дня, коли він знову буде визнаний інвалідом.

У разі пропуску строкупереогляду з поважних причин, пенсії, у випадку повторного визнання інвалідності, здійснюється також і за час з дня призупинення виплати до дня переогляду. Виплата пенсії за цей час здійснюється не більше, ніж за один місяць, не враховуючи час перебування в стаціонарному лікувальній установі (лікарня, санаторій і так далі). При цьому, якщо при повторному огляді інвалід переведений в іншу групу інвалідності (більш високу або нижчу), то пенсія за вказаний час виплачується за попередньою групою.

Таким чином, закон визнає непрацездатність осіб у період до переогляду у разі визнання інвалідності за результатами повторного огляду.

Із копії пенсійного посвідчення (а. с. 9) вбачається, що пенсію продовжено із 1982 року по 1987 рік.

Судами не з'ясовано, чи отримував ОСОБА_5 пенсію по інвалідності на момент відкриття спадщини після смерті матері з урахуванням наведених норм Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, у зв'язку з чим висновки судів про відсутність у нього прав на обов'язкову частку є передчасними.

Крім того, для правильного застосування ст. 535 ЦК Української РСР необхідним є дослідження обставин вчинення ОСОБА_5 дій, що свідчать про прийняття ним спадщини згідно п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК Української РСР, які судами не досліджувалися з огляду на підстави відмови у позові.

З урахуванням викладеного, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню у частині щодо вирішення позову із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції згідно ст. 338 ЦПК України.

ухвала апеляційного суду у частині вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову за касаційною скаргою не оскаржується та судом касаційної інстанції в цій частині в силу ст. 335 ЦПК України не переглядається.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника задовольнити частково.

Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 27 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 21 квітня 2015 року (у частині вирішення позову) скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.