Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Кузнєцова В.О., Кадєтової О.В., Мостової Г.І., - розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ" про захист прав споживача та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 вересня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року,

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із вказаним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ" (далі - ТОВ "КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ") мотивуючи свої вимоги тим, що між нею та відповідачем було укладено кредитний договір № 1212002/000-КФІН/14 від 12 грудня 2014 року, за умовами якого, їй у тимчасове користування відповідачем було надано грошові кошти у розмірі 230 тис. грн на розвиток її підприємницької діяльності, зі сплатою за їх користування 36,00 процентів річних з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 12 грудня 2015 року. Позивач вважає, що умови кредитного договору порушують її права як споживача та не відповідають вимогам чинного законодавства. Оспорюваний договір в порушення Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) містить несправедливі умови, які порушують принцип рівності сторін договору, порядку зміни кредитного договору, який враховував би інтереси споживача. Також посилалася на те, що їй не була надана в належній і зрозумілій формі вся необхідна інформація про кредит, у тому числі не було надано розрахунку загальної вартості кредиту. Із урахуванням зазначеного, просила визнати недійсними умови кредитного договору.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року, у задоволенні позову - відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 12 грудня 2014 між ОСОБА_4 та ТОВ "КАСА НАРОДНОЇ ДОПОМОГИ" було укладено кредитний договір № 1212002/000-КФІН/14, за умовами якого фінансовою установою (відповідачем) було надано позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 230 тис. грн на розвиток підприємницької діяльності позивача, зі сплатою за їх користування 36,00 процентів річних з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 12 грудня 2015 року.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1, 3 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, умови кредитного договору укладеного між відповідачем та позивачем, дійшов вірного висновку про те, що позивач не є споживачем у даному спорі та положення Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) не застосовуються до даних правовідносин оскільки, кредит отримувався позивачем на розвиток підприємницької діяльності, а не на споживчі цілі, що підтверджується розпискою в якій зазначено мету отримання кредиту (а.с. 67).

Доводи позивача про несправедливість положень кредитного договору не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем при укладенні оспорюваного договору було надано вичерпну інформацію щодо його умов із якими ознайомилася та погодилася позивач, що підтверджується її підписом на кожній сторінці кредитного договору та додаткових угодах до нього. Укладаючи спірний кредитний договір, сторони свідомо брали на себе певні ризики та розуміли їх наслідки на випадок подальшої зміни валютного курсу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 вересня 2015 року та ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 вересня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року у залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.