Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Юровської Г.В., суддів: Коротуна В.М., Нагорняка В.А., Мазур Л.М., Писаної Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк", яке діє через представника ОСОБА_8, на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2015 року,

У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк") звернулося до суду з указаним позовом, в якому в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 06 травня 2008 року № 488г просило звернути стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру загальною площею 63,2 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_2 шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ПАТ "Альфа-Банк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судами встановлено, що 06 травня 2008 року між закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ЗАТ "Промінвестбанк") та ОСОБА_6 було укладено договір про іпотечний кредит № 488г, за яким банк надав, а позичальник отримала кредит у розмірі 120 тис. грн зі сплатою 20 % річних за користування кредитом та кінцевим терміном повернення кредиту - 04 травня 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором про іпотечний кредит між ЗАТ "Промінвестбанк", ОСОБА_6 (позичальник) та ОСОБА_7 (майновий поручитель) 07 травня 2008 року було укладено іпотечний договір, відповідно до якого в іпотеку банку було передано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на праві власності. У п. 1.4 іпотечного договору сторони оцінили предмет іпотеки у 125 тис. грн.

17 грудня 2012 року між публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", яке є правонаступником ЗАТ "Промінвестбанк", та ПАТ "Альфа-Банк" був укладений договір відступлення права вимоги, в результаті якого ПАТ "Альфа-Банк" набуло право вимоги за договором про іпотечний кредит від 06 травня 2008 року № 488г. Одночасно з відступленням прав вимоги до нового кредитора перейшли усі права первинного кредитора за усіма договорами забезпечення, зокрема і за іпотечним договором від 07 травня 2008 року.

ОСОБА_6 свої зобов'язання за вказаним кредитним договором належно не виконувала, у неї станом на 01 вересня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 40 140,32 грн, в рахунок якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 березня 2015 року, яким з ОСОБА_6 та ОСОБА_9 стягнуто на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість за договором про іпотечний кредит від 06 травня 2008 року № 488г, а тому порушені права та інтереси позивача захищено.

З таким висновком судів погодитися не можна з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Отже, наявність судового рішення про стягнення з ОСОБА_6 та ОСОБА_9 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованості за договором про іпотечний кредит не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в іпотеку нерухоме майно, а отже, і не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Таким чином, суди залишили поза увагою положення ст. 33 Закону України "Про іпотеку".

Більше того, під час перегляду справи в касаційному порядку було встановлено, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2015 року рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 березня 2015 року скасовано з передачею справи на новий розгляд, що свідчить про передчасність висновків судів, що порушені права та інтереси позивача захищено вказаним рішенням суду.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позову, суди зазначили, що сума заборгованості є неспівмірною з оціночною вартістю предмета іпотеки.

Вказаного висновку суди дійшли без належного з'ясування обставин справи.

За змістом ст. 39 Закону України "Про іпотеку" вразі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Таким чином, ціна продажу предмета іпотеки встановлюється або за згодою сторін або на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Таким чином, суди безпідставно взяли до уваги звіт про оцінку майна від 01 травня 2015 року, оскільки ця оцінка проведена не на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Також судами неправильно застосовані роз'яснення, викладені у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) .

Так, у п. 41 вказаної постанови роз'яснено, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

При цьому суди не звернули уваги, що попри наявність судового рішення про стягнення заборгованості зобов'язання позичальника за договором про іпотечний кредит залишаються невиконаними, що завдає збитків позивачу (іпотекодержателю), а тому він має право вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15).

На підставі вказаного ухвалені у справі судові рішення не можуть бути визнані законними і обґрунтованими, а тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Наведені представником ОСОБА_6 в запереченнях на касаційну скаргу ПАТ "Альфа-Банк" доводи стосуються обставин, які не були предметом дослідження судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому можуть бути враховані судами при новому розгляді справи в якості заперечень відповідача проти позовних вимог, але не впливають на висновок колегії суддів щодо невідповідності оскаржуваних судових рішень вимогам закону. Самостійної касаційної скарги відповідачі не подавали, а тому колегія суддів при постановленні ухвали виходить із висновків судів, зроблених при розгляді справи, та доводів касаційної скарги ПАТ "Альфа-Банк", які спростовують ці висновки судів.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.