Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів: Ткачука О.С., Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розподіл спільного майна подружжя, за касаційною ОСОБА_7 на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2013 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2015 року,

У серпні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що 27 грудня 1982 року між ним та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2011 року. В період шлюбу, а саме: у 2002 році вони разом з ОСОБА_7 продали стару квартиру та з метою поліпшення побутових умов за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1, яка є спільним майном подружжя. Посилаючись на те, що ОСОБА_7 добровільно не має наміру вирішити питання щодо спірної квартири, позивач просив визнати за ним право власності на Ѕ її частини, як на майно, придбане подружжям за час шлюбу.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2013 року, залишеним без змін в оскаржуваній частині ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2015 року, позов задоволено. Визнано право власності за позивачем на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, як на майно придбане подружжям за час шлюбу. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

ОСОБА_7, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем не надано доказів, що спірна квартира була придбана за кошти, які належали їй особисто.

При цьому, апеляційний суд зазначив, що наявність рішення суду про визнання дійсним договору дарування грошових коштів у розмірі 20 000 грн, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 30 січня 2002 року, за які, за твердженням відповідача, придбана спірна квартира, не можуть бути взяті до уваги, оскільки сам вказаний факт по собі не свідчить про те, що вказана квартира є особистою власністю ОСОБА_7

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону. При цьому доказам, поданим сторонами, судами надана належна правова оцінка (ст. 212 ЦПК України).

Згідно ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 27 грудня 1982 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2011 року.

У період шлюбу - 14 лютого 2002 році ОСОБА_7 придбала квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до ст. ст. 60, 61 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. При цьому, якщо договір був укладений в інтересах сім'ї, то майно, одержане за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 22 КпШС УРСР, чинного на час придбання майна, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно ст. 69 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. В силу ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної власності, подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року № 6-2333цс15, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Колегія суддів не погоджується з доводами заявника про те, що спірна квартира придбана за її особисті кошти, які вона отримала за договором дарування, який визнано дійсним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2013 року, оскільки сам по собі факт отримання грошових коштів в дар, не свідчить про їх використання на придбання спірної квартири.

Крім того, як вбачається з листа комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 14 січня 2013 року № 443, 29 грудня 2001 року між ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3. Інша інформація не надана.

Таким чином, при вирішенні даної справи судами попередніх інстанцій правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Інші доводи касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноваження суду касаційної інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про її відхилення та залишення без змін заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2013 року, ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2015 року, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2013 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.