6-34965ск15 Про визнання договору поруки припиненим, розірвання договорів - 16.03.2016 Прийняття

головуючого суддів: Ткачука О.С., Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", третя особа: ОСОБА_7 про розірвання договорів, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", третя особа: ОСОБА_6 про визнання договору поруки припиненим, розірвання договорів, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2015 року, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2015 року,

У травні 2014 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі ПАТ "Укрсоцбанк", банк) звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на його користь заборгованість за кредитним договором від 30 вересня 2005 року у загальному розмірі 1 105 683,85 грн.

Позов мотивовано тим, що 30 вересня 2005 року між ОСОБА_6 та АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк" було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_6 отримала кредитні кошти у розмірі 44 800 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами 13% річних, з кінцевим терміном повернення 29 вересня 2015 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 за вказаним кредитним договором між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_7 було укладено договір поруки б/н від 30 вересня 2005 року. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 своїх зобов'язань за кредитним договором, станом на 8 травня 2015 року, утворилася заборгованість у розмірі 1 105 683,85 грн, яка складається із: заборгованість за кредитом - 25 029,90 доларів США, що еквівалентно 518 681 грн 10 коп., прострочена заборгованість за кредитом - 23 124,90 доларів США, що еквівалентно 479 205 грн 74 коп., строкова заборгованість за кредитом - 1 905,00 доларів США, що еквівалентно 39 475 грн 36 коп., заборгованість за простроченими відсотками - 17 146,21 доларів США, що еквівалентно 355 311 грн 63 коп., пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 143 712 грн 83 коп., пеня за несвоєчасне повергнення відсотків - 86 524 грн 29 коп., заборгованість по комісії 1 454 грн, тому просили стягнути вказану заборгованість з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в солідарному порядку.

У листопаді 2014 року ОСОБА_6 подала зустрічний позов, в якому просила розірвати кредитний договір № 40/575/-5 від 30 вересня 2005 року укладений між нею та ПАТ "Укрсоцбанк" та іпотечний договір від 30 вересня 2005 року.

Зустрічний позов мотивовано тим, що вимоги банку про дострокове повернення кредиту є суттєвою зміною прав та обов'язків відповідно до ст. 652 ЦК України, на підставі якої можливе розірвання договору на вимогу однієї із сторін. Позивач мала намір отримати кредит в національній валюті, проте співробітниками банку було роз'яснено, що не вигідно отримувати кредит у гривні та банком запропоновано отримати кредит в доларах США. Оскільки в подальшому курс долара США по відношенню до гривні значно зріс, у неї відсутня можливість сплачувати кредит за умовами, передбаченими відповідним договором, тому просила розірвати кредитний договір, укладений між нею та ПАТ "Укрсоцбанк" та іпотечний договір від 30 вересня 2005 року.

У листопаді 2014 року ОСОБА_7 подав зустрічний позов, в якому просив визнати договір поруки, укладений 30 вересня 2005 року між ним та ПАТ "Укрсоцбанк", таким, що припинив свою дію, розірвати кредитний договір від 30 вересня 2005 року, укладений між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_6 В обґрунтування зустрічного позову посилався на те, що договір поруки б/н від 30 вересня 2005 року, укладений між ним та ПАТ "Укрсоцбанк", є припиненим на підставі ч.4 ст. 559 ЦК України, оскільки строк виконання основного зобов'язання, невиконаного позичальником за кредитним договором від 30 вересня 2005 року настав 10 квітня 2009 року, проте банк не пред'являв жодних вимог до нього із зазначеного часу. Крім того, курс долара США по відношенню до національної валюти значно зріс, що є підставою для розірвання кредитного договору.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2015 року, первісний позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором від 30 вересня 2005 року у розмірі 1105683,85 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у сумі 518681,10 грн; заборгованості за відсотками у сумі 355311,63 грн; пені за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 143712,83 грн; пені за несвоєчасне повернення відсотків у сумі 86524,29 грн, комісії у сумі 1454,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_6таОСОБА_7 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2015 року рішення районного суду змінено в частині солідарного стягнення з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованості за відсотками по кредитному договору від 30 вересня 2005 року, шляхом зменшення стягнутої суми заборгованості за відсотками з 355311,63 грн до 205470,01 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

ОСОБА_6, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати з ухваленням нового рішення, про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічних позовів.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов банку в повному обсязі виходив з того, що вимоги банку є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_6 зверталася із заявою про застосування строків позовної давності у даній справі. За таких обставин сума заборгованості, що має бути стягнута на користь банку за кредитним договором повинна бути стягнута в межах трирічного строку позовної давності, що має відраховуватися із часу звернення банку до суду з позовом, тобто цей строк має становити з 01 червня 2011 року, та, з урахування строку дії кредитного договору - до 29 вересня 2015 року, а також в межах заявлених позовних вимог банку, збільшення розміру яких було надано до суду 18 травня 2015 року, яка складається із: заборгованість за кредитом - 25 029,90 доларів США, що еквівалентно 518 681 грн. 10 коп., заборгованість за простроченими відсотками - 9 915,31 доларів США, що еквівалентно 205 470 грн. 01 коп., заборгованість по комісії - 1 454 грн.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що рішення місцевого суду має бути змінено в частині солідарного стягнення з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованості за кредитним договором за відсотками, шляхом зменшення стягнутої суми заборгованості за відсотками з 355 311,63 грн до 205 470,01 грн.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовів про розірвання договорів місцевий суд виходив з того, що з моменту укладення договору позичальник ОСОБА_6 виконувала всі його умови, таким чином прийняла на себе всі зобов'язання та виконуючи їх визнала всі умови договору, при цьому, банк діяв в межах укладеного між сторонами договору та чинного законодавства України, а судом не встановлено одночасного настання обставин, передбачених ч.2 ст. 652 ЦК України, необхідних для розірвання договору у судовому порядку, у зв'язку із чим вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 про припинення поруки суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи наявні повідомлення про порушення основного зобов'язання, адресовані банком відповідачам за первісним позовом, та які дійсно були направлені адресатам, у зв'язку з чим, підстав для визнання договору поруки припиненим на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України не вбачається.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду у цій частині та, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення у цій частині залишив його без змін.

З такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 вересня 2005 року між ОСОБА_6 та АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", було укладенно кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_6 отримала кредит у розмірі 44 800 доларів США, зі сплатою за користування кредитними коштами відсотків 13% річних, з кінцевим терміном повернення 29 вересня 2015 року.

Взабезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 30 вересня 2005 року між АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_7 укладено договір поруки.

Банк виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та надав ОСОБА_6 кредитні кошти у розмірі 44 800 доларів США, що еквівалентно 226 240 грн.

ОСОБА_6 допущено невиконання умов кредитного договору від 30 вересня 2005 року, у зв"язку з чим, станом на 08 травня 2015 року, утворилася заборгованість у розмірі 53 283,62 доларів США, що еквівалентно 1 105 683 грн. 85 коп., яка складається із: заборгованість за кредитом - 25 029,90 доларів CLLLA, що еквівалентно 518 681 грн. 10 коп., прострочена заборгованість за кредитом - 23 124,90 доларів США, що еквівалентно 479 205 грн. 74 коп., строкова заборгованість за кредитом - 1 905,00 доларів США, що еквівалентно 39 475 грн. 36 коп., заборгованість за простроченими відсотками - 17 146,21 доларів США, що еквівалентно 355 311 грн. 63 коп., пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 143 712 грн. 83 коп., пеня за несвоєчасне повергнення відсотків - 86 524 грн. 29 коп., заборгованість по комісії - 1 454 грн.

Банком поштою направлялися ОСОБА_6 та ОСОБА_7 14 грудня 2010 року повідомлення з вимогою про сплату суми боргу за вищевказаним кредитним договором.

З кредитного договору від 30 вересня 2005 року, укладеного між банком та ОСОБА_6, вбачається строк його дії з кінцевим терміном повернення - 29 вересня 2015 року.

Згідно наданого банком розрахунку останню проплату за вказаним кредитним договором ОСОБА_6 здійснила 10 березня 2010 року.

Зпозовною заявою банк звернувся до суду 27 травня 2014 року, про що свідчить поштовий штамп на конверті.

В ході розгляду справи ОСОБА_6 наполягала на застосуванні наслідків спливу позовної давності, посилаючись на те, що сторони в договорі визначили обставини, при настанні яких змінюється строк виконання зобов'язань позичальника (строк користування кредитом) за кредитним договором. Такі обставини настали 10 березня 2010 року (неналежне виконання позичальником своїх обов'язків - своєчасно та в повному обсязі погашати кредит), строк виконання зобов'язання за кредитним договором змінився і у позичальника виник обов'язок щодо повного погашення кредитних коштів (повернути кредит) і сплатити інші передбачені договором суми до 9 травня 2010 року.

ОСОБА_6 посилалася на те, що сторони у пункті 4.5. договору визначили, що: у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пп. 3.3.9., 3.3.10. цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів,строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити відсотки за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). У разі настання обставин, визначених п.п. 3.2.3., 4.4., 4.5., 5.4. цього договору, термін надання та використання кредиту вважається таким що закінчився відповідно, позичальник зобов'язаний повернути кредит, сплатити нараховані відсотки за фактичний час користування кредитом та нараховані штрафні санкції" (п. 7.4. Договору кредиту).

На ці ж обставини ОСОБА_6 посилалася в апеляційній скарзі.

Разом з тим, вирішуючи даний спір суд апеляційної інстанції вказаним доводам не надав належної оцінки, обставин, на які посилався апелянт та відповідних умов кредитного договору не перевірив, свої висновки належним чином не мотивував.

Не перевірено доводів відповідача ОСОБА_6 стосовно того, що банк скористався своїм правом на дострокове повернення усієї суми кредиту, направивши на адресу позичальника та поручителя відповідні вимоги, чим змінив строк виконання основного зобов'язання.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК)

У цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з тим, рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення первісного позову банку вказаним вимогам не відповідає. У мотивувальній частині ухваленого ним рішення не наведено даних про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, відсутні мотиви щодо оцінки доказів та доводів сторін, зокрема посилань відповідача на пропуск банком строку позовної давності в силу наявності у кредитному договорі положень про зміну зобов'язання.

Переглядаючи рішення місцевого суду в частині вирішення первісного позову банку про стягнення заборгованості за кредитним договором апеляційний суд не надав належної оцінки змісту кредитного договору та не перевірив його умов щодо виконання зобов'язань та порядку зміни строків виконання зобов'язань, неповно встановивши обставини справи та не надавши мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), дійшов передчасних висновків у справі.

За таких обставин, ухвалене судом апеляційної інстанції рішення у зазначеній частині не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України його у цій частині слід скасувати з передачею справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

В частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_6 про розірвання договорів суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про його безпідставність, у зв'язку із чим, обґрунтовано відмовили у його задоволенні.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд правильно виходив з того, що з моменту укладення договору позичальник ОСОБА_6 виконувала всі його умови, таким чином прийняла на себе всі зобов'язання та виконуючи їх визнала всі умови договору, при цьому, банк діяв в межах укладеного між сторонами договору та чинного законодавства України. При цьому, одночасного настання обставин, передбачених ч.2 ст. 652 ЦК України, необхідних для розірвання договору у судовому порядку, не доведено та судом не встановлено, у зв'язку із чим зустрічні позовні вимоги про розірвання договорів задоволенню не підлягають.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права в частині вирішення вимог зустрічного позову ОСОБА_6 про розірвання договорів, не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень. При вирішенні даних вимог місцевим та апеляційним судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин, відповідно до ст. 337 ЦПК України касаційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_6 про розірвання договорів без змін.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 про визнання договору поруки припиненим, не оскаржувалось останнім в апеляційному порядку, та не оскаржується ним і у касаційному порядку в межах цього касаційного провадження.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_6 щодо неправильності висновків судів стосовно вирішення вимог ОСОБА_7 про припинення поруки не приймаються колегією суддів до уваги та підлягають відхиленню, оскільки з них не вбачається, що оскаржуваними рішеннями судів у цій частині (вирішення зустрічних позовних вимог про припинення поруки), вирішено питання про її права і обов`язки.