Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

Гулька Б.І., Журавель В.І., Хопти С.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 до Державної іпотечної установи, ОСОБА_6, третя особа - служба у справах дітей Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання договору іпотеки недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою її представником - ОСОБА_7, на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 липня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_8 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулася до суду з указанимвище позовом, посилаючись на те, що 10 листопада 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"), та ОСОБА_9 укладеноіпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку банку земельну ділянку, загальною площею 0,0780 га, та житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташованіпо вул. Замковецькій, 54ж у м. Києві, на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 10 листопада 2006 року, укладеним між банком та ОСОБА_9, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 85 100 Євро, строком до 9 листопада 2021 року, зі сплатою 13,5 % річних.

11 лютого 2015 року між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та Державною іпотечною установою було укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" відступило, а Державна іпотечна установа прийняла права вимоги, у тому числі, за вищевказаними договорами.

Вважала, що вищевказаний іпотечний договір укладено без попередньої згоди органу опіки і піклування, чим порушено майнові та житлові права дитини, яка проживає у спірному житловому будинку.

З урахуванням наведеного ОСОБА_8 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 просила суд на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України визнати іпотечний договір від 10 листопада 2006 року недійсним.

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20 липня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли правильного висновку про те, що підстав, для визнання іпотечного договору недійсним немає. При цьому судами вірно застосовані положення ст. 203 ЦК України та ст. 177 СК України, вказавши, що підставою недійсності іпотечного договору може бути не саме по собі відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування, а порушення майнових прав дитини.

Суди дійшли вірного висновку про те, що неповнолітній ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, на час укладення спірного іпотечного договору, був зареєстрований у житловому будинку АДРЕСА_1, унаслідок чого він набув права користування вказаним нерухомим майном, як член сім'ї власника. Проте, позивачкою не надано належних та допустимих доказів, що є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України), щодо порушення майнових прав дитини укладенням іпотечного договору. При цьому іпотекодавець ОСОБА_9, батько дитини, діяв недобросовісно, не повідомив про це банк, кредитора, який не знав і не міг знати про ці обставини.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 9 вересня 2015 року № 6-405 цс 15, від 20 січня 2016 року № 6-2940 цс 15, від 22 червня 2016 року № 6-1024 цс 16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Отже, доводи касаційної скарги щодо порушення майнових прав дитини, є безпідставними, висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником - ОСОБА_7, відхилити.

Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.