301/453/16-а Про зобов'язання УПФУ донарахувати і виплатити недоплачену пенсію за вислугу років за відповідний період - 27.04.2017 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року у справі № 301/453/16-а за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області про зобов`язання вчинити дії, -

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області, в якому просила:

1) зобов'язати відповідача здійснити донарахування і виплату недоплаченої пенсії за період з 01 липня 2006 року по 30 квітня 2015 року в сумі 11812,53 грн.;

2) зобов'язати відповідача і надалі нараховувати і виплачувати позивачу пенсію з 01 травня 2015 року і довічно з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 35% посадового окладу та надбавки за спеціальне звання (радник податкової служби III рангу);

3) зобов'язати відповідача здійснити виплату індексації пенсії в сумі 5221,83 грн.;

4) зобов'язати відповідача здійснити виплату компенсації з урахуванням індексації пенсії в сумі 11574,80 грн.;

5) зобов'язати відповідача перерахувати і виплатити компенсацію пенсії з урахуванням індексації пенсії до місяця фактичної виплати недоплаченої пенсії з урахуванням її індексації у зв'язку з проведенням розрахунку станом на 30 квітня 2015 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 01 липня 2006 року по 30 квітня 2015 року відповідач протиправно не враховує при розрахунку виплачуваної позивачеві пенсії надбавку за вислугу років в розмірі 35% посадового окладу та надбавки за спеціальне звання (радник податкової служби III рангу), а різниця між сумами виплаченої та такої, що підлягала виплаті, пенсії складає 11812,53 грн.

При цьому позивач, із посиланням на норми Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (1078-2003-п) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001року № 159 (159-2001-п) , вважає, що на її користь підлягають виплаті індексація пенсії в сумі 5221,83 грн. та компенсація з урахуванням індексації пенсії в сумі 11574,80 грн.

Постановою Іршавського районного суду Закарпатської області від 13 квітня 2016 року позов задоволено. Суд першої інстанції постановив:

зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області здійснити ОСОБА_2 нарахування і виплату недоплаченої пенсії за період з 01 липня 2006 року по 30 квітня 2015 року в сумі 11812,53 грн.;

зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області нараховувати і виплачувати ОСОБА_2 пенсію з 01 травня 2015 року і довічно з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 35% посадового окладу та надбавки за спеціальне звання (радник податкової служби III рангу);

зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області здійснити ОСОБА_2 виплату індексації пенсії в сумі 5221,83 грн.;

зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області здійснити виплату ОСОБА_2 компенсації з урахуванням індексації пенсії в сумі 11574,80 грн.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року скасовано постанову Іршавського районного суду Закарпатської області від 13 квітня 2016 року та прийнято нове рішення, яким:

позовну заяву ОСОБА_2 у частині вимог за період із 01 липня 2006 року по 26 листопада 2014 року включно залишено без розгляду;

позовні вимоги ОСОБА_2 за період із 27 листопада 2014 року - задоволено частково: зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_2 пенсії з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 35% посадового окладу та надбавки за спеціальне звання, починаючи з 27 листопада 2014 року, з урахуванням виплачених сум;

у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 за період із 27 листопада 2014 року відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2, із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2, перебуваючи на обліку у відповідача, отримає пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу".

Перед виходом на пенсію по 2 групі інвалідності загального захворювання в червні 2001 року ОСОБА_2 одержувала винагороду за вислугу років в розмірі 35 % окладу та надбавки за спеціальне звання (радник податкової служби 3 рангу).

Постановою Іршавського районного суду Закарпатської області від 25 грудня 2006 року та постановою Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2011 року вирішено питання щодо виплати позивачу недоплаченої пенсії за період з 01 листопада 2004 року по 30 червня 2006 року з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 35% до посадового окладу, виплату індексації і компенсації пенсії за цей період.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач має право на отримання пенсії з врахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 35% посадового окладу та надбавки за спеціальне звання, а тому відповідач неправомірно не донараховує позивачу пенсію за розглядуваний період після 01 липня 2006 року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів.

Відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (в редакції, яка була чинна на час призначення пенсії позивачу), пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80% суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Визначення заробітної плати для обчислення пенсії державним службовцям здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 33 Закону заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року № 1013 (1013-97-п) , розмір винагороди визначається залежно від стажу роботи і обчислюється виходячи з посадового окладу та надбавки за спеціальне звання. Винагорода за вислугу років враховується при обчисленні середнього заробітку, що зберігається за посадовою особою відповідно до законодавства.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року № 865 "Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії" (865-2000-п) , посадовий оклад, надбавка за ранг або кваліфікаційні класи, класний чин або спеціальні звання, вислугу років під час призначення пенсії у порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу" (889-19) враховуються в розмірах, установлених на день призначення пенсії.

Крім того, статтею 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення" врегульовано види оплати праці, що враховуються при обчисленні пенсій. Згідно з частиною першої цієї статті до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітне плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Стаття 41 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає виплати (доходи), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії. Зокрема, до такого доходу (заробітні плати) враховуються: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно зазначеним Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніш нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

На підставі викладеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку, з яким погоджується колегія суддів, про те, що отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати. Матеріалами справи підтверджується, що на дату звільнення позивача ОСОБА_2 остання отримувала заробітну плату в яку входила винагорода за вислугу років у розмірі 35 % від посадового окладу, з врахуванням доплати за спеціальне звання, на які нараховувались страхові внески до Пенсійного фонду. Тому, винагорода за вислугу років у розмірі 35% посадового окладу позивача, згідно з приписами постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року № 1013 (1013-97-п) , та доплата за спеціальне звання, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, повинні бути враховані в заробітку застрахованої особи при обчисленні пенсії.

Відтак, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що починаючи з 01 липня 2006 року відповідач не донараховує позивачу ОСОБА_2 пенсію з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 35% посадового окладу та надбавки за спеціальне звання.

Колегія суддів ураховує, що, як установлено судом апеляційної інстанції, позивач звернулася до суду з цим позовом 27 травня 2015 року, заявивши позовні вимоги за період із 01 липня 2006 року (і довічно).

Згідно з частинами другою-третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому, строк у шість місяців визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом щодо оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Доводи скаржника у частині строку звернення до суду зводяться до того, що про порушення своїх прав вона дізналась у 2005 році, подавши до суду відповідний позов, який розглядався у судах різних інстанцій понад 4 роки і завершився ухваленням постанови Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2011 року.

Втім, з огляду на обізнаність позивача про порушення її прав на належне пенсійне забезпечення, та з огляду на відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів поважності пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом у справі, що розглядається, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення без розгляду заявлених позивачем вимог за період з 01 липня 2006 року по 26 листопада 2014 року (з урахуванням шестимісячного строку звернення до суду).

Вірним є і висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову у частині зобов'язання відповідача вчинювати певні дії довічно.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, в адміністративному судочинстві судовому захисту підлягають порушені права (свободи, інтереси) позивачів, що унеможливлює спрямованість судових рішень адміністративних судів на майбутнє.

Разом із цим, колегія суддів зауважує на наступному.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Вказану норму слід розуміти так, що судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, порушення яких є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції. Це випливає з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 9 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому законність необхідно трактувати не суто формально - як дотримання вимог закону, а у ширшому значенні - у світлі верховенства права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Таким чином, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Таких висновків необхідно дотримуватися судам під час ухвалення рішень.

Судом апеляційної інстанції викладене дотримано не у повній мірі.

Як вже зазначено, позивачем, серед інших, заявлені позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити виплату компенсації з урахуванням індексації пенсії в сумі 11574,80 грн. та про зобов'язання відповідача перерахувати і виплатити компенсацію пенсії з урахуванням індексації пенсії до місяця фактичної виплати недоплаченої пенсії з урахуванням її індексації у зв'язку з проведенням розрахунку станом на 30 квітня 2015 року. Ці вимоги мотивовані нормами Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (1078-2003-п) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001року № 159 (159-2001-п) .

У якості підстав для відмови у задоволенні вказаних позовних вимог суд апеляційної інстанції послався на необґрунтованість таких позовних вимог та відсутність в матеріалах справи доказів та розрахунків таких грошових виплат за період починаючи із 27 листопада 2014 року.

Жодного аналізу нормативно-правових актів, які стали підставою для звернення до суду з указаними позовними вимогами, в сукупності з установленими обставинами справи, суд апеляційної інстанції не навів, але при цьому скасував постанову суду першої інстанції й у цій частині.

Отже, вказані позовні вимоги ОСОБА_2 залишились без належного розгляду.

Щодо розрахунку розміру відповідних виплат, суд апеляційної інстанції, обмежившись констатацію його відсутності за відповідний період, проігнорував норми частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного колегія суддів указує на порушення судом апеляційної інстанції принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи при розгляді вказаних позовних вимог.

У іншій частині оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції у цій частині не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За приписами частин другої та четвертої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення у частині позовних вимог ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області, що стосуються періоду з 27 листопада 2014 року, про зобов'язання здійснити виплату компенсації з урахуванням індексації пенсії в сумі 11574,80 грн. та про зобов'язання перерахувати і виплатити компенсацію пенсії з урахуванням індексації пенсії до місяця фактичної виплати недоплаченої пенсії з урахуванням її індексації у зв'язку з проведенням розрахунку станом на 30 квітня 2015 року підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а в іншій частині оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Керуючись статями 160, 167, 220, 222, 223, 224, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року у справі № 301/453/16-а скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області, що стосуються періоду з 27 листопада 2014 року про зобов'язання здійснити виплату компенсації з урахуванням індексації пенсії в сумі 11574,80 грн. та про зобов'язання перерахувати і виплатити компенсацію пенсії з урахуванням індексації пенсії до місяця фактичної виплати недоплаченої пенсії з урахуванням її індексації у зв'язку з проведенням розрахунку станом на 30 квітня 2015 року; справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.