Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Умнової О.В., Колодійчука В.М., Фаловської І.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року,-

У березні 2015 року позивач - приватне акціонерне товариство "Лізинг інформаційних технологій" звернувся до суду з позовом, вимоги якого зменшив в ході розгляду справи, просив стягнути з ОСОБА_4 суму заборгованості за договором № 120373003 від 25 липня 2011 року у розмірі 23 044,90 грн.

Позов мотивовано тим, що 25 липня 2011 року між закритим акціонерним товариством "Лізинг інформаційних технологій", правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Лізинг інформаційних технологій" та ОСОБА_4 укладено договір № 120373003, згідно якого відповідачу надано в оренду на умовах фінансового лізингу обладнання, а саме: мобільний телефон AppleiPhone 4 16GbWhiteвартістю 7 970 грн. Відповідач сплатив лише 3 328,33 грн, з яких 2 000 грн на погашення плати за прострочення щомісячних платежів, 1 328,33 грн погашення місячних орендних платежів. Оскільки, відповідач добровільно умови договору не виконує, звернувся з вищевказаним позовом до суду.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року рішення місцевого суду скасовано з ухваленням нового рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій" суму заборгованості за невиконання договірних зобов'язань у розмірі 6 641,67 грн, плата за прострочення щомісячних платежів в розмірі 16 403,23 грн, а всього стягнуто 23 044,90 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду.

Дослідившиматеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідност. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення місцевого суду. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку із чим, обґрунтовано скасував рішення місцевого суду та вирішив спір по суті.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 липня 2011 року сторони уклали договір № 120373003, згідно якого відповідачу надано в оренду на умовах фінансового лізингу обладнання, а саме: мобільний телефон AppleiPhone 4 16GbWhiteвартістю 7 970 грн.

ОСОБА_4 сплатив 2 000 грн на погашення плати за прострочення щомісячних платежів та 1 328,33 грн погашення місячних орендних платежів.

Апеляційний суд, посилаючись на положення ст. ст. 610, 611 ЦК України, правильно виходив з того, що оскільки відповідач має заборгованість перед товариством за неналежне виконання договірних зобов'язань, тому суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. При цьому зазначив, що відповідач 24 березня 2012 року на виконання укладеного договору сплатив 2 000 грн. Таким чином строк позовної давності 24 березня 2012 року було перервано,

який після переривання почався заново, тобто з 25 березня 2012 року. Строк позовної давності мав закінчитися 25 березня 2015 року, а позивач звернувся в суд з позовом 19 березня 2015 року, тобто без пропуску загального трирічного строку позовної давності звернення до суду.

При вирішенні даної справи апеляційним судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.