161/18603/15-ц Про визнання недійсним дубліката свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання недійсним договору дарування квартири - 21.12.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним дубліката свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання недійсним договору дарування, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Волинської області від 04 квітня 2016 року,

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним дубліката свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання недійсним договору дарування, посилаючись на те, що вона є власником 1/3 частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Крім цього, вона прийняла спадщину на 1/3 частини цієї квартири після смерті іншого співвласника ОСОБА_6

На даний об'єкт нерухомого майна претендує ОСОБА_4, яка незаконним шляхом отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 2/3 частини квартири, а також дублікат цього свідоцтва, ввівши в оману працівників Першої луцької державної нотаріальної контори щодо втрати оригіналу вказаного документа.

Шляхом укладання договору дарування від 27 січня 2012 року ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_7 2/3 частини цієї квартири. Для укладання договору дарування дарувальник пред'явила дублікат свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 січня 2012 року.

Договір дарування зареєстровано 16 лютого 2015 року.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 29 квітня 2013 року свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_4 на 2/3 частини квартири визнано недійсним і встановлено, що ОСОБА_4 не є власником цього майна.

Оскільки дії ОСОБА_4 порушують її права як власника, просила визнати недійсним дублікат свідоцтва про право на спадщину від 20 січня 2012 року, визнати недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, від 27 січня 2012 року, і застосувати наслідки недійсності правочину.

Збільшивши позовні вимоги, ОСОБА_8, крім вищенаведеного, просила також скасувати державну реєстрацію дубліката свідоцтва про право на спадщину від 20 січня 2012 року, скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4, що була здійснена на підставі дубліката свідоцтва про право на спадщину від 20 січня 2012 року, скасувати державну реєстрацію договору дарування, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 від 27 січня 2012 року (зареєстрований 16 лютого 2015 року), скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_9, що була здійснена на підставі договору дарування від 27 січня 2012 року (зареєстрований 16 лютого 2015 року).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 лютого 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним дублікат свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 січня 2012 року на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1.

Скасовано державну реєстрацію дубліката свідоцтва про право власності на спадщину від 20 січня 2012 року

Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4, що була здійснена на підставі дубліката свідоцтва про право на спадщину від 20 січня 2012 року.

Визнано договір дарування, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 від 27 січня 2012 року недійсним.

Скасовано державну реєстрацію договору дарування, що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 від 27 січня 2012 року.

Стягнено з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 судові витрати на користь ОСОБА_3 з кожної по 171 грн. 50 коп.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 04 квітня 2016 року рішення Луцького міськрайонного суду від 09 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним дубліката свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання недійсним договору дарування відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Установлено, що ОСОБА_3 є власником 1/3 частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 травня 2015 року № 37639125 та свідоцтвом про право власності на житло від 18 листопада 1994 року.

Згідно з цим свідоцтвом співвласниками спірної квартири, крім ОСОБА_3, були ОСОБА_10 та ОСОБА_6, яким вказане майно належало на праві спільної сумісної власності.

27 грудня 2002 року державним нотаріусом Першої луцької державної нотаріальної контори було видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом на 2/3 частини спірної квартири.

У свідоцтві зазначено, що спадкоємцем майна ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, був її син ОСОБА_10, але у зв'язку з його смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 року спадщина переходить до його дочки ОСОБА_4

Свідоцтво було видано ОСОБА_4 у відповідності з вимогами ст. 66 Закону України "Про нотаріат" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), згідно з якою на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, державним нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Видача свідоцтва провадиться у строки, встановлені цивільним законодавством України.

На підставі заяви ОСОБА_4 про втрату свідоцтва про право на спадщину за законом 20 січня 2012 року державним нотаріусом Першої луцької державної нотаріальної контори їй було видано взамін втраченого дублікат вказаного свідоцтва (а. с. 133, 134).

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 29 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на спадкове майно, яке набрало законної сили, позов задоволено частково. Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 27 грудня 2002 року ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_6, на 2/3 частини указаної квартири визнано недійсним, оскільки 2/3 частини цієї квартири не належали спадкодавцю та не було враховано наявність спадкоємця за заповітом спадкодавця ОСОБА_6, яка прийняла спадщину - ОСОБА_3 Також вказаним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_3 прийняла спадщину на 1/3 частини квартири після смерті ОСОБА_6 У частині позову про визнання права власності на спадкове майно ОСОБА_3 відмовлено у зв'язку з передчасністю такої вимоги.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить визнати недійсним дублікат свідоцтва про право на спадщину за законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 Закону України "Про нотаріат" у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом, за письмовою заявою осіб, які мають на це право, видається дублікат втраченого документа.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що при скасуванні чи визнанні недійсним документа, на підставі якого виданий дублікат, одночасно втрачає свою силу і його дублікат, тому оскільки рішенням суду від 29 квітня 2013 року (постановленим після видачі дубліката свідоцтва), яке набрало законної сили, свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 27 грудня 2002 року ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_6 на 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 визнано недійсним, то і дублікат, виданий раніше взамін цього свідоцтва, також втратив свою силу, є обґрунтованим.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

ОСОБА_3, крім іншого, просила визнати недійсним договір дарування спірної квартири та застосувати наслідки недійсності.

Положення статей 215, 216 ЦК України застосовуються лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним, тому вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Отже, реституція є правовим наслідком недійсності правочину і cпособом захисту цивільних прав, який може бути застосовано до відносин зобов'язального характеру, за умови якщо спір виник між сторонами недійсного правочину (договору).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-348цс15.

Згідно із статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України (435-15) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача

За змістом цієї статті випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Норми статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Отже, норми статей 1212 та 388 ЦК України можуть застосуватись у випадках, коли певна вимога власника майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання або збереження майна без достатньої правової підстави. При цьому підстави застосування положень статті 1212 ЦК України є більш широкими, ніж статті 388 цього Кодексу. Наявність підстав для витребування майна за статтею 388 ЦК України не виключає застосування положень статті 1212 цього Кодексу в частині, що не суперечать положенням статті 388 ЦК України.

Ураховуючи наведене, висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні зазначеної позовної вимоги, оскільки позивачем невірно обраний спосіб захисту, є також обґрунтованим.

Вирішення інших позовних вимог пов'язано із вирішенням указаних позовних вимог.

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обставини справи досліджено повно, зібраним доказам надана оцінка.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права при його ухваленні, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування судових рішень, та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновком суду по їх оцінці, тому колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 334, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ