Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Дьоміної О.О., ЛеванчукаА.О., Маляренка А.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Перший міський відділ державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції, приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Лаврентьєв ЮрійВікторович, про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на Ѕ частини квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_6, поданою представником ОСОБА_8, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 25 грудня 2015 року,

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з січня 1988 року по лютий 2014 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер. За життя ОСОБА_9 позичив ОСОБА_5 715 000 грн, які вона у визначений сторонами термін не повернула. У зв'язку з цим ОСОБА_9 звернувся із позовом про стягнення цих коштів у судовому порядку. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 9 березня 2011 року з з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_9 було стягнуто борг у сумі 715 000 грн та судові витрати. На виконання вказаного судового рішення було видано виконавчий лист, за яким постановою державного виконавця від 1 червня 2011 року відкрито виконавче провадження, а 17 червня 2011 року майно боржника - квартира АДРЕСА_1, описано, накладено арешт та встановлено заборону на її реалізацію та відчуження. Постановою від 8 липня 2013 року майно було знято з реалізації на прилюдних торгах у зв'язку з відсутністю зареєстрованих покупців та передано в рахунок боргу стягувачу ОСОБА_9 У цей же день було затверджено акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу ОСОБА_5

За життя ОСОБА_9 не встиг оформити право власності на квартиру АДРЕСА_1, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. ОСОБА_5 скористалася цим і 2 липня 2014 року оформила договір купівлі-продажу квартири на свою дочку ОСОБА_6

У зв'язку з цим позивач ОСОБА_4 просила про визнання недійсним договору дарування від 2 липня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ЛаврентьєвимЮ.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1027, квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6; визнання за нею права власності на Ѕ частини спірної квартири, посилаючись на те, що вона є спільною сумісною власністю подружжя.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 25 грудня 2015 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Лаврентьєвим Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1027. Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ст. 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна.

Частиною 1 ст. 203 ЦПК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що, ухвалюючи оскаржувані у справі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 виходячи із того, що судами достовірно встановлено, що відповідно до акта опису й арешту майна державного виконавця Першого міського відділу державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції від 17 червня 2011 року (а. с. 77, 78) майно боржника ОСОБА_5- квартира АДРЕСА_1, було описано, накладено арешт та встановлено заборону на її реалізацію та відчуження. Постановою від 8 липня 2013 року (а. с. 74) майно було знято з реалізації на прилюдних торгах у зв'язку з відсутністю зареєстрованих покупців та передано в рахунок погашення боргу стягувачу ОСОБА_9 У цей же день було затверджено акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу ОСОБА_5 (а. с. 75, 76). Таким чином, ОСОБА_5 укладаючи спірний договір дарування квартири, порушила заборону державного виконавця щодо реалізації (відчуження) арештованого майна.

Враховуючи вищезазначене, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав, відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України, для визнання договору дарування спірної квартири недійсним. Також суди врахувавши всі обставини у справі та наявні у ній докази, дійшли до обґрунтованого висновку щодо задоволення позову і в частині визнання за позивачем права власності на Ѕ частину спірної квартири, на підставі ст. ст. 60, 61, 65, 70, 71 СК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими і правильність вищезазначених висновків судів не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_8, відхилити, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 25 грудня 2015 рокузалишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.