Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Колодійчука В.М.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за період шлюбу з ОСОБА_4 ними була придбана однокімнатна квартира АДРЕСА_1. Відповідач не визнає за ним право власності на спільне майно. Ураховуючи наведене, просив визнати за ним право власності на Ѕ частину спірної квартири.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2015 року позов задоволено.

У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності по Ѕ частині квартири НОМЕР_1, розташованої по АДРЕСА_1. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив зі того, що спірна квартира придбана сторонами під час шлюбу, а відтак є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між сторонами в рівних частках як неподільне майно, а сторони мають рівне право на користування нею.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що не в повній мірі встановлено обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, не з'ясовано джерело і час придбання майна подружжя, щодо якого виник спір.

Проте повністю з такими висновками погодитися не можна виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ч. 2. ст. 372 ЦК України та ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Установлено, що з 30 вересня 2005 року по лютий 2015 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Згідно договору купівлі-продажу від 21 жовтня 2011 року ОСОБА_4 є власником квартири НОМЕР_1, яка розташована по АДРЕСА_1. Позивач надав письмову згоду на купівлю спірної квартири.

Ураховуючи вимоги ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Так, у суді апеляційної інстанції відповідач надав суду нові докази, а саме копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів: автомобіля марки "Subaru Forester", державний номерний знак НОМЕР_2, дата реєстрації 8 грудня 2012 року, автомобіля марки "Chevrolet Lаccеtti", державний номерний знак НОМЕР_3, дата реєстрації 9 жовтня 2012 року, оригінали правовстановлюючих документів суду не надавались.

За змістом п. 6 ч. 3 ст. 295, ч. 2 ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи, які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.

Відповідно до п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) , вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги ч. 3 ст. 27 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання.

Однак апеляційний суд у порушення зазначених вимог закону не навів мотивів прийняття нових доказів.

Виконання апеляційним судом вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України у даному випадку має важливе значення, оскільки суд на стадії апеляційного провадження без наведення відповідних мотивів прийняв нові докази в копіях.

Приписами ст. 10 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. п. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Вирішуючи спір суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, неповно встановив фактичні обставин справи, не дав юридичної оцінки наданим сторонами доказам, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.