Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Євтушенко О.І., Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Карпенко С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року,

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 11 жовтня 2005 року між публічним акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк") та ОСОБА_7 укладено кредитний договір, згідно умов якого останньому надано кредит у розмірі 120 000,00 доларів США із кінцевим терміном повернення 11 жовтня 2028 року.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору 11 жовтня 2005 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1.

26 червня 2013 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу права вимоги, за умовами якого останнє набуло право вимоги за кредитним та іпотечним договорами від 11 жовтня 2005 року.

У зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору у ОСОБА_7 утворилась заборгованість у розмірі 8 739 777,38 грн.

На підставі викладеного позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності на неї за банком.

Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у зв'язку з відсутністю в іпотечному договорі відповідного застереження, у позивача не виникло право вимоги у судовому порядку на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки.

Судами встановлено, що ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредитпромбанк", та ОСОБА_7 уклали кредитний договір № 49.28/21/С-П-05 від 11 жовтня 2005 року, відповідно до умов якого ОСОБА_7 отримав кредитні кошти у розмірі 120 000,00 доларів США на строк з 11 жовтня 2005 року по 11 жовтня 2028 року.

З метою забезпечення виконання кредитного договору 11 жовтня 2005 року між ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредитпромбанк", та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір № 33/21/П/3-05, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М., зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за № 3788у, відповідно до умов якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1, загальною площею 103,90 кв. м, яка належить ОСОБА_6 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30 грудня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кияницею А.Ф., зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за № 7590.

20 червня 2007 року ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредитпромбанк", та ОСОБА_7 уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 49.28/21/С-П-05 від 11 жовтня 2005 року, якою сторони досягли згоди щодо збільшення суми кредиту на 80 000,00 доларів США на строк до 11 жовтня 2028 року.

ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта банк" уклали договір купівлі-продажу прав вимог, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. та зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за № 1441, відповідно до умов якого ПАТ "Кредитпромбанк" відступив ПАТ "Дельта банк" за кредитними та забезпечувальними договорами право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків, серед яких є право вимоги за кредитним договором № 49.28/21/С-П-05 від 11 жовтня 2005 року, укладеним між ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредитпромбанк", та ОСОБА_7

Відповідно до наданого позивачем розрахунку ОСОБА_7 має заборгованість за кредитним договором, яка станом на 23 червня 2015 року складає 8 739 777,38 грн, з яких: 251 305,64 грн - заборгованість за тілом кредиту; З 554 577,06 грн - заборгованість за процентами; 848 995,20 грн. - заборгованість за пенею; 8 724,96 грн. - сума за ставкою 3 % від простроченої заборгованості по тілу кредиту; 76 174,56 грн - сума за ставкою 3 % від простроченої заборгованості по процентам.

Пунктом 4.3 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель на свій розсуд задовольняє свої вимоги одним із таких способів: від свого імені продає майно третім особам і спрямовує отримані кошти на задоволення своїх вимог; дає іпотекодавцю згоду на реалізацію майна третім особам, визначеним іпотекодержателям або погоджених з ним, від свого (іпотекодавця) імені, за умови, що кошти виручені від реалізації, будуть направлені на задоволення вимог іпотекодержателя.

У випадку, коли виконання пункту 4.3 цього договору унеможливлюється діями або бездіяльністю іпотекодавця, іпотекодержатель має право здійснити звернення стягнення на майно іншим способом, передбаченим чинним законодавством України, в т.ч. звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду. (п. 4.4. іпотечного договору).

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України (435-15) передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

З урахуванням наведеного та того, що іпотечним договором не передбачено передачу іпотекодержателю у судовому порядку права власності на предмет іпотеки, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України (1618-15) як підстави для скасування рішень.

Згідно ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ч. 1 ст. 336, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" відхилити.

Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2015 рокузалишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.