Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Кузнєцова В.О., Євтушенко О.І., Мостової Г.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до державного підприємства "Голопристанське лісомисливське господарство" про зміну формулювання причини звільнення та стягнення вихідної допомоги, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 16 березня 2016 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 11 квітня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до державного підприємства "Голопристанське лісомисливське господарство" (далі - ДП "Голопристанське лісомисливське господарство") про зміну формулювання причини звільнення та стягнення вихідної допомоги, посилаючись на те, що з 23 липня 2015 року він працював бухгалтером Збур`ївського лісництва ДП "Голопристанське лісомисливське господарство".

Також зазначив, що 06 жовтня 2015 року направив через поштове відділення на адресу відповідача заяву про звільнення з займаної посади за згодою сторін, в зв'язку з погіршенням здоров'я.

З 10 жовтня 2015 року по 20 жовтня 2015 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні в Херсонській обласній клінічній лікарні.

21 жовтня 2015 року ОСОБА_4 вийшовши на роботу з'ясував, що він не звільнений, аванс йому не нарахований, він залишився без засобів до існування та грошових коштів, які потрібні були йому щоб добиратися до роботи, що змусило позивача звільнитися 26 жовтня 2015 року.

Наказом № 73-ос від 26 жовтня 2015 року його звільнено за згодою сторін на підставі п.1ст. 36 КЗпП України.

Оскільки ОСОБА_4 вважає причину звільнення за згодою сторін незаконною, просив змінити формулювання причини його звільнення, в зв'язку з порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю та стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу в розмірі 7 212 грн та моральну шкоду в розмірі 2 756 грн.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 16 березня 2016року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 11 квітня 2016 року відмовлено в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Судами встановлено, що 23 липня 2015 року ОСОБА_4 був прийнятий на посаду бухгалтера Збур`ївського лісництва ДП "Голопристанське лісомисливське господарство" на період декретної відпустки основного працівника, з оплатою праці згідно штатного розпису, з 6-ти денним строком стажування.

06 жовтня 2015 року позивачем направлено через поштове відділення на адресу відповідача заяву про звільнення з займаної посади за згодою сторін, в зв'язку з погіршенням здоров'я, яку підприємство отримало 08 жовтня 2015 року.

З 10 жовтня 2015 року по 20 жовтня 2015 року ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні в Херсонській обласній клінічній лікарні.

26 жовтня 2015 року позивач звернувся до ДП "Голопристанське лісомисливське господарство" з заявою про звільнення з займаної посади бухгалтера за згодою сторін з 26 жовтня 2015 року.

Наказом № 73-ОС від 26 жовтня 2015 року ОСОБА_4 було звільнено з роботи за згодою сторін на підставі п. 1ст. 36 КЗпП України та виплачено компенсацію за невикористану відпустку за відпрацьований період з 23 липня 2015 року по 26 жовтня 2015 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

Виходячи з ч. ч. 1, 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно з ч. 1 ст. 39 КЗпП України строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з недоведеності правових підстав для задоволення позову, оскільки з заяви ОСОБА_4 вбачається, що він просить його звільнити з 26 жовтня 2015 року за згодою сторін, що й було зроблено відповідачем, тобто не вбачається порушень трудового законодавства зі сторони адміністрації підприємства.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що йому не дали можливості надати заяву про звільнення з інших підстав (за станом здоров'я, порушення власником законодавства про працю).

Крім того суди прийшли до вірного висновку про відмову в виплаті вихідної допомоги, оскільки при звільненні за згодою сторін законодавством не передбачена виплата вихідної допомоги.

Зазначені висновки судів відповідають обставинам справи й узгоджуються з нормами матеріального права.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, оскільки вони узгоджуються з матеріалами та обставинами справи.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 висновків судів не спростовують.

Матеріали витребуваної справи не свідчать про те, що судами при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Таким чином, оскаржувані рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи вищенаведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4відхилити.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 16 березня 2016 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 11 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.