Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

СтупакО.В., Дем'яносова М.В., Маляренка А.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" до ОСОБА_3, третя особа - Приватне акціонерне товариство "Цюрупинська швейна фабрика "Юність", про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 20 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 26 листопада 2015 року,

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Банк національний кредит" (далі - ПАТ "Банк національний кредит") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 05 травня 2011 року між ПАТ "Банк національний кредит" та Приватним акціонерним товариством "Цюрупинська швейна фабрика "Юність" (далі - ПрАТ "Цюрупинська ШФ "Юність") було укладено договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 85ю/2011/05-1379/2-1, до якого у подальшому вносилися зміни і доповнення, згідно з яким останнє отримало грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, окремими частинами (траншами) у вигляді встановленого ліміту у розмірі 3 млн 500 тис. грн, за умови сплати 25 % річних та комісій у розмірі та в порядку, визначеному тарифами на послуги із надання кредитів з кінцевим терміном поверненням до 23 квітня 2015 року. На забезпечення виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором 05 травня 2011 року між ПАТ "Банк національний кредит" та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 04-1382/1-4, за умовами якого остання зобов'язалася відповідати солідарно із позичальником перед банком за своєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі. Позивач зазначив, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань утворилася заборгованість, яка станом на 22 травня 2015 року становить 5 376 773 грн 97 коп. та яку позивач просив стягнути з відповідача як поручителя за відповідним договором.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 20 жовтня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Банк національний кредит" заборгованість за договором про надання відновлюваної кредитної лінії від 05 травня 2011 року № 85ю/2011/05-1379/2-1, укладеним між ПАТ "Банк національний кредит" та ПрАТ "Цюрупинська ШФ "Юність", у розмірі 5 376 773 грн 97 коп., із яких: заборгованість за кредитом у сумі 2 877 012 грн 03 коп.; заборгованість за процентами у сумі 456 204 грн 65 коп.; пеня за несвоєчасну сплату процентів у сумі 57 943 грн 71 коп.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 263 238 грн 29 коп.; три проценти річних від простроченої суми процентів - 3 689 грн 56 коп.; три проценти річних від простроченої суми кредиту - 16 045 грн 66 коп.; інфляційні втрати за час прострочення сплати процентів у сумі 99 231 грн 72 коп.; інфляційні втрати за час прострочення сплати кредиту у сумі 175 408 грн 35 коп.; штраф за прострочення сплати кредиту у сумі 175 тис. грн; штраф за прострочення сплати процентів у сумі 1 050 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 80 651 грн 61 коп.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 26 листопада 2015 року змінено рішення суду першої інстанції у частині стягнення з ОСОБА_3 на користь держави судового збору у розмірі 80 651 грн 61 коп. та зменшено суму судового збору, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь держави, із 80 651 грн 61 коп. до 3 654 грн.

В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку відповідно до вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, правильно виходив із доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог, наявності підстав, передбачених ст. ст. 526, 553, 554, 611, 625- 631, 1054 ЦК України, для стягнення з відповідача як поручителя заборгованості за кредитним договором, яка утворилася у зв'язку з невиконанням позичальником належним чином взятих за кредитним договором зобов'язань.

Установивши, що умовами договору поруки визначено строк дії поруки до 23 квітня 2020 року (п. 6.1 в редакції договору про внесення змін від 06 травня 2014 року № 2), суд дійшов правильного висновку про неприпинення поруки відповідача та обґрунтовано відхилив заперечення відповідача про припинення договору поруки із підстав спливу шестимісячного строку для пред'явлення вимоги до поручителя відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України.

При цьому суд урахував ту обставину, що нарахований банком розмір заборгованості відповідачем не оспорювався.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 316 ЦПК України.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи про неповне з'ясування судами обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, неправильне застосування ч. 4 ст. 559 ЦК України, висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Отже, рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 20 жовтня 2015 року у незміненій частині та рішення апеляційного суду Херсонської області від 26 листопада 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.