Про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколів та актів проведення прилюдних торгів - 27.04.2015 Прийняття

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Демяносова М.В., Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 до Головного управління юстиції у Миколаївській області, Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніконджитбудсервіс", ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_30, ОСОБА_31, Міське комунальне підприємство "Миколаївводоканал", Комунальне підприємство "Міські теплові мережі", Публічне акціонерне товариство "Миколаївобленерго", про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколів та актів проведення прилюдних торгів, за касаційними скаргами Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_23, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніконджитбудсервіс", ОСОБА_20, ОСОБА_21 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 11 серпня 2015 року,

У жовтні 2006 року позивачі звернулись до суду з позовом про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколів та актів проведення прилюдних торгів.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 11 серпня 2015 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2014 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволені частково.

Визнано недійсними прилюдні торги з реалізації лотів: № 1383 Блока 703-704, № 1376 Блока 603-604, № 1368 Блока 612-613, № 1381 Блока 727-728, № 1389 Блока 712-713, № 1369 Блока 614-615, № 1390 Блока 714-715, №1387 Блока 708-709, № 1366 Блока 608-609, № 1384 Блока 705-706, №1371 Блока 620-621 у гуртожитку по АДРЕСА_1 у м. Миколаєві, проведені 18 серпня 2005 року, оформлені протоколами проведення прилюдних торгів з реалізації майна, належного ТОВ "Ніконджитлобудсервіс", та актами проведення торгів, затвердженими виконуючим обов'язки начальника підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області у вересні 2005 року.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_16 щодо визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації лота № 1385 Блока 707 у гуртожитку відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_13 та в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_27, ОСОБА_28 і ОСОБА_29 залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року рішення апеляційного суду Миколаївської області від 25 грудня 2014 року в частині задоволення позову скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У решті рішення апеляційного суду Миколаївської області від 25 грудня 2014 року та рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2014 року в частині, що залишена без змін рішенням апеляційного суду, - залишено без змін.

При новому розгляді справи, рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 11 серпня 2015 року позов задоволено частково.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_32 територіального управління юстиції у Миколаївській області просить суд касаційної інстанції скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційних скаргах ОСОБА_23, ТОВ "Ніконджитбудсервіс", ОСОБА_20, ОСОБА_21 просять суд касаційної інстанції скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарга підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що фактично позивачі оспорюють дії державного виконавця, що були спрямовані на виконання рішень судів за зведеним виконавчим провадженням про стягнення коштів з ТОВ "Ніконджитбудсервіс" щодо звернення стягнення на майно боржника, зокрема, на приміщення у належному йому гуртожитку, і ці дії не стосуються правил проведення прилюдних торгів. Оскільки позивачі є наймачами приміщень гуртожитку та не є учасниками (сторонами) виконавчого провадження, в межах якого проводилися прилюдні торги з реалізації спірного майна, і вони не відносяться до кола осіб, які мають право на їх оскарження, і їхні права не порушені, підстав для задоволення позову немає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що об'єктом реалізації з прилюдних торгів могло бути нерухоме майно, яке є об'єктом цивільних прав (будівля, споруда, інші приміщення, земельна ділянка, підприємство як цілісний майновий комплекс (або його частина, виділена у встановленому законом порядку в окремий самостійний об'єкт власності), а не його частина, яка не набула статусу об'єкта нерухомості в передбаченому законом порядку. Таким чином, здійснення продажу з прилюдних торгів частин внутрішнього об'єму цієї будівлі (окремих кімнат, приміщень загального користування: коридорів, душових) без вирішення питання щодо технічної можливості виділу в натурі цих часток з об'єкта нерухомого майна й набуття ними статусу об'єкта цивільних прав не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону.

Проте зазначені висновки судів не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону з наступних підстав.

Судами встановлено, що 28 грудня 1972 року рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради гуртожиток по АДРЕСА_1 у м. Миколаєві прийнято в експлуатацію та передано на баланс Миколаївського заводу конденсаторів, на базі якого згідно з наказом Мінмашпрому України від 24 лютого 1994 року було створено Відкрите акціонерне товариство "Ніконд".

14 січня 2000 року на добровільних засадах шляхом об'єднання вкладів засновників ВАТ "Ніконд" та фізичних осіб: ОСОБА_33, ОСОБА_43, ОСОБА_31, було створено ТОВ "Ніконджитбудсервіс", до статутного фонду якого увійшла і будівля цього гуртожитку.

На підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 23 червня 2001 року ТОВ "Ніконджитбудсервіс" 3 липня 2001 року отримало свідоцтво на право колективної власності на гуртожиток загальною площею 6575, 5 кв. м, яке зареєстроване в Миколаївському бюро технічної інвентаризації 03 липня 2001 року за № 303.

24 березня 2003 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_34 придбала 2/100 частини нежитлових приміщень, що розташовані на 1-му поверсі зазначеного гуртожитку.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2005 року та додатковими рішеннями цього ж суду від 18 квітня 2005 року, ухваленими у цивільній справі № 2-2173/05, визначені частки власників у праві спільної сумісної власності на гуртожиток: за ТОВ "Ніконджитбудсервіс" - 9068/10 000 частини, за ОСОБА_35 - 53/10 000 частини; за ОСОБА_32 - 329/10 000 частини, за ОСОБА_36 - 53/10 000 частини, за ОСОБА_37 - 25/10 000 частини, за ТОВ "Дар'я" - 336/10 000 частини, за ОСОБА_38 72/10 000 частини, за Приватним підприємством виробничо-комерційною фірмою "Дизайн Студія" - 64/10 000 частини.

Позивачі ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_18 були вселені у гуртожиток як працівники Миколаївського заводу конденсаторів (довідка ВАТ "Ніконд" від 6 листопада 2006 року) та між ними і ТОВ "Ніконджитбудсервіс" укладені відповідні договори найму.

Під час примусового виконання судових рішень про стягнення боргу з ТОВ "Ніконджитбудсервіс" державним виконавцем було описано всю дев'ятиповерхову будівлю гуртожитку загальною площею 6575,5 кв. м (акт опису та арешту майна від 2 лютого 2004 року), накладено арешт для подальшої його реалізації та направлено спеціалізованій організації заявку на продаж із прилюдних торгів арештованого майна, 11 жовтня 2004 року укладено договори про реалізацію майна, в яких на реалізацію виставлена не будівля гуртожитку як об'єкт нерухомості, а окремі приміщення гуртожитку, які в установленому законом порядку не набували статусу об'єктів права власності.

У 2004-2005 роках відбулися прилюдні торги з продажу частин приміщень (блоків) гуртожитку, за наслідками яких було складено протоколи про проведення торгів та відповідні акти про придбання майна з прилюдних торгів, які були видані їх переможцям (покупцям).

Згідно із ст. 3 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Водночас, ст. 383 ЦПК України та ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження", чітко визначено коло осіб, які мають право оскаржити дії органів державної виконавчої служби або їх посадових осіб.

Зокрема, частиною першою статті 85 Закону України "Про виконавче провадження", встановлено, що у виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні передбачених цим Законом дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до відповідного суду.

A за умовами ст. 383 ЦПК Україниучасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, порушено їх права чи свободи.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд вищезазначені положення норм матеріального та процесуального закону не врахував, не звернув уваги на те, що на звернення до суду із таким позовом мають лише стягувачі, боржники та інші учасники виконавчого провадження (ст. ст. 1, 2, 5, 7, 10, 11, 11-1, 85 Закону України "Про виконавче провадження").

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Апеляційний суд залишив поза увагою вимоги статті 3 ЦПК України й статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, а тому не зазначили в чому полягає порушення, невизнання або оспорювання відповідачами цивільних прав позивачів на користування кімнатами та приміщеннями загального користування гуртожитку, не врахував положень Глави 4 ЖК України (5464-10) , Примірного положення про гуртожитки, а також ст. 814 ЦК України.

Також не може залишатись в силі рішення суду першої інстанції, оскільки судом не було вирішено питання щодо залучення до участі у справі стягувачів по зведеному виконавчому провадженню, які отримали кошти від реалізації арештованого майна боржника. Апеляційний суд в силу своїх повноважень, передбачених ст. ст. 303, 307 ЦПК України, вищезазначених порушень усунути не міг.

Враховуючи зазначене, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.