Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів: Демяносова М.В., Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., Леванчука А.О., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у здійснення права власності та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року,

У липні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, посилаючись на те, що він є власником квартири 79/1000 частин житлової квартири АДРЕСА_1, яка складається з однієї житлової кімнати площею 21,8 кв. м, загальною площею 30,40 кв. м.

Упродовж 2014 року позивач не має можливості користуватися своєю власністю та проживати у вищезазначеній квартирі, оскільки відповідач без законних підстав займає належну на праві власності позивачу кімнату площею 21,8 кв. м, добровільно залишити квартиру відмовляється.

Позивач здійснює оплату комунальних послуг за квартиру, як власник житла. У зв'язку з порушеним правом позивач несе матеріальні збитки. Позивач звертався до правоохоронних органів зі скаргою на дії відповідача, яка була залишена без належного реагування, тому позивач звернувся до суду з позовом та просив усунути перешкоди в здійсненні права власності та виселити ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1, а саме - з кімнати, площею 21,8 кв. м, яка належить ОСОБА_6 на праві приватної власності.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року, уточнені позовні вимоги задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_7 усунути перешкоди у здійснення права власності, шляхом виселення його з квартири АДРЕСА_1, а саме, з кімнати площею 21,8 кв. м, яка належить ОСОБА_6 на праві приватної власності.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 324 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт проживання відповідача ОСОБА_7 в квартирі, яка є власністю позивача ОСОБА_6 спричиняє останньому перешкоди для здійснення ним права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_6 є власником 79/1000 частин квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору дарування від 29 квітня 2014 року.

29 квітня 2014 року ОСОБА_6 зареєстрував своє право власності на 79/1000 частин квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 21091656.

Відповідач ОСОБА_7 не є членом сім'ї власника ОСОБА_6

Згідно із довідкою від 06 квітня 2015 року № 4050 Комунального підприємства "Житлово-комунальний сервіс "Порто-Франківський" ОСОБА_7 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 26 березня по 16 травня 2014 року.

Відповідно до довідки (виписки з домової книги про склад сім'ї та реєстрації), виданої 02 квітня 2015 року за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованих осіб не значиться.

Факт проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується висновком з розгляду матеріалів Житлово-експлуатаційної дільниці № 23181 від 06 червня 2014 року, згідно з яким встановлено, що 06 червня 2014 року в Портофранківський відділ міліції Приморського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області надійшла заява ОСОБА_6 з проханням прийняти заходи до ОСОБА_7, який відмовляється виселятися з належної йому квартири АДРЕСА_1.

Матеріалами перевірки було встановлено, що факти, зазначені в заяві ОСОБА_6 підтвердилися частково, а саме, що ОСОБА_7 дійсно проживає за вищезазначеною адресою.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач має право на користування спірною кімнатою, яка належала на праві власності його сестрі, оскільки він вселений в кімнату за згодою власника не знайшли свого підтвердження.

Так, відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування вказаних висновків судів попередніх інстанцій, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.