127/21497/14-ц Про поділ спільного майна подружжя - 14.12.2016 Прийняття

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 12 березня 1986 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, який був розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 квітня 2013 року. За час перебування у шлюбі сторони за спільні кошти набули рухоме майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У зв'язку з тим, що поділити дане майно за взаємною згодою не виявилось можливим, ОСОБА_3 просив поділити майно сторін, що належить їм на праві спільної сумісної власності, виділивши йому у власність автомобіль ВАЗ 21061, 1984 року випуску, вартістю 5 500 грн, автомобільний причіп легковий, 1974 року випуску, вартістю 1 131 грн, диван вартістю 1 000 грн, телевізор "Електрон" вартістю 100 грн, шафу трьохдверну вартістю 1 000 грн, шафу двох дверну вартістю 500 грн, килим (розміром 1,5 м. x 2 м) вартістю 100 грн, килим синього кольору вартістю 100 грн, дві табуретки кухонні вартістю 100 грн, килим (розміром 1,5 м. x 1,5 м) вартістю 100 грн, тумбочку під телевізор вартістю 100 грн, шафу настінну для ванної кімнати вартістю 100 грн, стіл кухонний вартістю 100 грн, гладильну дошку вартістю 100 грн, котел АГВ вартістю 100 грн, а всього на загальну суму 10 181 грн. У власність ОСОБА_4 просив виділити меблевий гарнітур (диван, стіл, 6 стільців, 2 крісла, столик журнальний) вартістю 5 500 грн, холодильник двохкамерний вартістю 2 500 грн, телевізор LD вартістю 600 грн, швейну машинку з тумбою вартістю 500 грн, килим (розміром 3 м. х 2 м.) вартістю 300 грн, килим коричневого кольору вартістю 200 грн, дві табуретки кухонні вартістю 100 грн, килим (розміром 1,5 м x 1,5 м) вартістю 100 грн, дзеркало коридорне вартістю 100 грн, пилосос вартістю 50 грн, плиту газову вартістю 130 грн, мийку вартістю 80 грн, а всього на загальну суму 10 180 грн.

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ОСОБА_4 перебувала з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі з 24 квітня 1982 року по 26 квітня 1984 року та з 12 березня 1986 року по 19 квітня 2013 року. До шлюбу ОСОБА_3 належало 19/100 часток будинку АДРЕСА_1, нумерацію якого змінено на АДРЕСА_2. За час спільного проживання сторони добудували до вказаної частини будинку кімнату 1-2 площею 24 кв. м., кухню 1-5 площею 9,2 кв. м., коридор 1-1 площею 6,1 кв. м., ванну 1-4 площею 4,6 кв. м., комору 1-3 площею 3,4 кв. м., веранду ІІІ площею 6,7 кв. м. Вказані добудови відповідно до акта приймання були введені в експлуатацію з 02 березня 1987 року, тобто під час перебування сторін у шлюбі. Також в цей час сторони спільно побудували гараж і погреб під ним. 22 жовтня 1998 року ОСОБА_3 подарував своїй дочці від першого шлюбу - ОСОБА_5 частину приміщень, які належали сторонам, а саме: 1/2 частину коридору 1-1, кухню 1-5, комору 1-3, веранду III та гараж з льохом. Вказувала, що після повторного розірвання шлюбу між сторонами ОСОБА_3 перешкоджає ОСОБА_4 в користуванні газом та електроенергією. Крім того, ОСОБА_4 не має змоги користуватися льохом, де зберігаються її продукти.

Ураховуючи викладене та з урахуванням змін до позовних вимог ОСОБА_4 просила визнати за нею право власності на 1/2 частку кімнати 1-2 площею 24 кв. м., 1/2 частку комори 1-3 площею 3,4 кв. м., 1/2 частку ванни 1-4 площею 4,6 кв. м., 1/4 частку коридору 1-1 площею 3,05 кв. м., 1/2 частку гаражу, 1/2 частку льоха, що розташовані по АДРЕСА_2 визнати за нею право власності на 1/2 частку земельної ділянки, на якій розташований будинок та гараж, а також зобов'язати ОСОБА_3 не чинити їй перешкоди в користуванні електроенергією, газом та льохом.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 жовтня 2015 року за клопотанням представника ОСОБА_4 залишено без розгляду позовну вимогу за зустрічним позовом щодо визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частку земельної ділянки по АДРЕСА_2

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Виділено у власність ОСОБА_4 меблевий гарнітур (диван, стіл, 6 стільчиків, 2 крісла, столик журнальний) вартістю 5 500 грн, холодильник двохкамерний вартістю 2 205 грн, телевізор LD вартістю 600 грн, швейну машинку з тумбою вартістю 562 грн 50 коп., килим (розміром 3 м. х 2 м.) вартістю 300 грн, килим коричневого кольору вартістю 200 грн, дві табуретки кухонні вартістю 100 грн, килим (розміром 1,5 м. х 1,5 м.) вартістю 100 грн, дзеркало коридорне вартістю 100 грн, пилосос вартістю 50 грн, плиту газову вартістю 130 грн, мийку вартістю 80 грн, шафу двохдверну вартістю 500 грн, всього на загальну суму 10 427 грн 50 коп.

Виділено у власність ОСОБА_3 автомобіль ВАЗ 21061, 1984 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 5 551 грн 75 коп., автомобільний причіп НОМЕР_3, 1974 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, вартістю 1 131 грн, диван вартістю 852 грн 75 коп., телевізор "Електрон" вартістю 100 грн, шафу трьох дверну вартістю 1 000 грн, килим (розміром 1,5 м. х 2 м.) вартістю 100 грн, килим синього кольору вартістю 687 грн 01 коп., дві табуретки кухонні вартістю 100 грн, килим (розміром 1,5 м. х 1,5 м.) вартістю 100 грн, тумбочку під телевізор вартістю 100 грн, шафу настінну для ванної кімнати вартістю 100 грн, стіл кухонний вартістю 100 грн, гладильну дошку вартістю 100 грн, котел АГВ вартістю 480 грн, всього на загальну суму 10 502 грн 51 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію в розмірі 37 грн 50 коп.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку кімнати 1-2 площею 24 кв. м., 1/2 частку комори 1-3 площею 3,4 кв. м., 1/2 частку ванни 1-4 площею 4,6 кв. м., 1/4 частку коридору 1-1 площею 3,05 кв. м., що розташовані в прибудові літ. "А2"по АДРЕСА_2 та 1/2 частку погреба "П/В", розташованого за тією ж адресою.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку кімнати 1-2 площею 24 кв. м., 1/2 частку комори 1-3 площею 3,4 кв. м., 1/2 частку ванни 1-4 площею 4,6 кв. м., 1/4 частку коридору 1-1 площею 3,05 кв. м., що розташовані в прибудові літ. "А2" по АДРЕСА_2 та 1/2 частку погреба "П/В", розташованого за тією ж адресою.

Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_4 перешкоди в користуванні електроенергією, газом та погребом "П/В", що розташовано за адресою: АДРЕСА_2

В задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 03 лютого 2016 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вперше зареєстрували шлюб 24 квітня 1982 року, який був розірваний 26 квітня 1984 року.

Повторно сторони зареєстрували шлюб 12 березня 1986 року, який був розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 квітня 2013 року.

13 травня 1978 року ОСОБА_3 придбав 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 13 травня 1978 року, посвідченим того ж дня Першою вінницькою державною нотаріальною конторою та зареєстрованим у Вінницькому обласному об'єднаному бюро технічної інвентаризації 09 червня 1978 року за № 6459.

Згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 04 червня 1987 року № 200 вищевказаному будинку присвоєно АДРЕСА_2.

Відповідно до рішення народного суду Ленінського району м. Вінниці від 17 квітня 1984 року ОСОБА_3 виділено в натурі належну йому 1/2 частину зазначеного вище домоволодіння.

30 липня 1982 року архітектором Ленінського району м. Вінниці ОСОБА_3 видано дозвіл на будівництво гаража розміром 3,5 м. на 6 м.

Згідно акта приймання прибудови від 05 листопада 1984 року прийнято в експлуатацію прибудови до належної ОСОБА_3 частини вищевказаного будинку, а саме: кімнату 1-4 площею 9,1 кв. м., сарай "В", погреб "П/В", гараж "Г", вбиральню "Е". Даний акт приймання прибудови затверджений рішенням виконкому Вінницької міської ради народних депутатів від 24 жовтня 1984 року № 566.

02 березня 1987 року приймальна комісія Ленінського району м. Вінниці склала акт приймання прибудови до належної ОСОБА_3 частини вищевказаного будинку, відповідно до якого прийнято в експлуатацію веранду розміром 4 м. х 1,9 м., коридор 1-3 площею 6,1 кв. м., кухню 1-4 площею 9,2 кв. м., кімнату 1-5 площею 24 кв. м., ванну 1-6 площею 4,6 кв. м., кладову 1-7 площею 3,4 кв. м., кімнату 1-8 площею 12,7 кв. м., прихожу 1-9 площею 4,9 кв. м., кімнату 1-10 площею 11,4 кв. м., а також жилу кімнату 1-1 площею 9,4 кв. м., яку переобладнано з колишньої кухні. Зазначений акт приймання прибудови затверджений рішенням виконкому Вінницької міської ради народних депутатів від 11 березня 1987 року № 95.

22 жовтня 1998 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_6 31/100 частину вищевказаного жилого будинку, що підтверджується договором дарування від 22 жовтня 1998 року, посвідченим того ж дня приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Конюк В.О. за реєстровим № 3302 та зареєстрованим у Вінницькому обласному об'єднаному бюро технічної інвентаризації 30 жовтня 1998 року за № 6459. Відповідно до вказаного договору дарування до обдарованої в постійне користування відходять жилі кімнати 1-1, 1-2, 1-8, 1-10, жилою площею 45,4 кв. м., Ѕ частина коридору 1-3, кухня 1-4, прихожа 1-9, гараж "Г".

Відповідно до матеріалів технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, розробленого комунальним підприємством "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" від 06 квітня 2012 року, ОСОБА_3 належить 19/100 часток домоволодіння

АДРЕСА_2 Спірні житлові приміщення, а саме: кімната 1-2 площею 24 кв. м., комора 1-3 площею 3,4 кв. м., ванна 1-4 площею 4,6 кв. м., коридор 1-1 площею 6,1 кв. м., знаходяться в житловій прибудові, позначеній на плані літ. "А2".

Житлова прибудова літ. "А2" розташована на земельній ділянці площею 0,0068 га по АДРЕСА_2 кадастровий номер НОМЕР_5 яка відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_4 від 22 листопада 2012 року перебуває у приватній власності ОСОБА_3

За час перебування у зареєстрованому шлюбі сторонами було придбано наступне рухоме майно: телевізор "Електрон" вартістю 100 грн, шафа трьохдверна вартістю 1000 грн, шафа двохдверна вартістю 500 грн, килим (розміром 1,5 м. x 2 м.) вартістю 100 грн, дві табуретки кухонні вартістю 100 грн, килим (розміром 1,5 м. x 1,5 м.) вартістю 100 грн, тумбочку під телевізор вартістю 100 грн, шафа настінна для ванної кімнати вартістю 100 грн, стіл кухонний вартістю 100 грн, гладильна дошка вартістю 100 грн, меблевий гарнітур (диван, стіл, 6 стільців, 2 крісла, столик журнальний) вартістю 5 500 грн, телевізор LD вартістю 600 грн, килим (розміром 3 м. х 2 м.) вартістю 300 грн, килим коричневого кольору вартістю 200 грн, дві табуретки кухонні вартістю 100 грн, килим (розміром 1,5 м. x 1,5 м.) вартістю 100 грн, дзеркало коридорне вартістю 100 грн, пилосос вартістю 50 грн, плита газова вартістю 130 грн, мийка вартістю 80 грн. Крім того, за час шлюбу сторони придбали автомобіль ВАЗ 21061, 1984 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 (зареєстрований за ОСОБА_3), ринкова вартість якого відповідно до висновку експертного дослідження з оцінки транспортного засобу становить 5 551 грн 75 коп, а також автомобільний причіп НОМЕР_3, 1974 року випуску, державний номерний знак (зареєстрований за ОСОБА_3, ринкова вартість якого відповідно до висновку експертного дослідження з оцінки транспортного засобу становить 1 131 грн.

Крім того, за час шлюбу сторонами було придбано килим синього кольору, холодильник двохкамерний "Snaige", швейна машинка, котел АГВ та диван, однак вони не змогли погодити їхню вартість. Відповідно до звіту про визначення вартості побутових товарів, виконаного ФОП ОСОБА_8, станом на 05 листопада 2015 року вартість вищевказаного килима становить 687 грн 01 коп., холодильника 2 205 грн, швейної машинки 562 грн 50 коп., дивану 852 грн 75 коп., котла 480 грн.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.Аналогічні положення закріплені в ст. 22 КпШС.

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За змістом ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. ч. 1, 2 ст. 71 СК України).

Положенням ст. 22 КпШС(чинним на час виникнення спірних правовідносин) визначалось, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Окрім того, згідно зі ст. 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

За змістом п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України "Про власність", статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України "Про власність").

У 1987 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків" і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків", які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва. За вказаними Указом та Постановою підставою виникнення у громадянина права власності на житловий будинок був сам факт збудування ним цього будинку з додержанням вимог зазначених актів законодавства та прийняття будинку в експлуатацію. Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації (Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України по справі № 6-137цс13).

В пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) роз'яснено, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України, щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Відповідно до ст. 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У п. 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" (v0005740-14) зазначено, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності (законного володіння). Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) встановили обсяг спільного майна подружжя та час його придбання, а тому дійшли правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та часткове задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_4

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обставини справи досліджено повно, зібраним доказам надана оцінка.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при їх ухваленні, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування судового рішення, та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновком суду по їх оцінці, тому колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.