Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Умнової О.В., Гримич М.К., Фаловської І.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: Управління Державної міграційної служби в Запорізькій області про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 16 травня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 липня 2016 року,-

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом, в якому просила усунути перешкоди у користуванні житловим будинком № 179 по вул. Каховській м. Василівка Запорізької області шляхом виселення ОСОБА_5 та визнання її такою, що втратила право користування вказаним житловим будинком.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_4, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, є власником житлового будинку АДРЕСА_1 який отримала у спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_6, яка померла 28 січня 2011 року. ОСОБА_5 зареєстрована та проживає у вказаному будинку, з часу ще за життя бабусі позивача попередньої власниці житлового будинку, з жовтня 1983 року під прізвищем "ОСОБА_9". З квітня 1991 року відповідач зареєстрована у будинку під прізвищем "ОСОБА_5", остання не є родичкою позивача, на вимоги позивачки виселитися, відповідач відмовляється, бо іншого житла вона не має, тому ОСОБА_4 звернулась з вищевказаним позовом до суду.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 16 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 липня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Дослідившиматеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідност. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для його скасування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 з 1983 року зареєстрована та постійно проживає у АДРЕСА_1 а з 1990 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з родичем власників будинку ОСОБА_7, який був онуком спадкодавця ОСОБА_8 та племінником наступного спадкодавця - ОСОБА_6, та на користь якого було здійснено заповідальний відказ щодо його пожиттєвого проживання у будинку.

Таким чином, відповідач вселилася в будинок ще за життя першої власниці будинку ОСОБА_8, її реєстрація в будинку свідчить про згоду власниці будинку на це, та на постійне проживання відповідача у будинку.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що оскільки відповідач була дружиною родича спадкодавців, на користь якого був здійснений заповідальний відказ, продовжуючи проживати у будинку разом із чоловіком та після його смерті, ОСОБА_5 фактично отримала сервітут на користування приміщенням, позаяк жоден з попередніх власників не оспорював її право на користування житлом та не ставив питання про виселення. При цьому, позивач успадкувала спірний будинок у 2011 році, фактично до дати звернення з цим позовом у липні 2015 року, протягом більше ніж трьох років, не оспорювала право проживання відповідача в будинку.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно зауважено, що позовні вимоги є несправедливим, оскільки відповідач є особою похилого віку, більше двадцяти років постійно проживає та зареєстрована у спірному будинку, доказів наявності у неї іншого житла суду не надано, а спірне питання участі відповідача в утриманні будинку та земельної ділянки, на якій знаходиться будинок, сторони можуть вирішити, відповідно до положень ст. 14 ЦК України шляхом укладення відповідного договору.

При вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам, викладеним у апеляційній скарзіОСОБА_4, були предметом перевірки апеляційним судом та обґрунтовано відхилені.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 16 травня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.