Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,

Мазур Л.М., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: орган опіки та піклування Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області, відділ державної реєстрації актів цивільного стану Монастирищенського районного управління юстиції у Черкаській області, управління Пенсійного фонду України в Монастирищенському районі Черкаської області, про встановлення батьківства, за касаційною скаргоюОСОБА_3 на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 21 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 25 квітня 2016 року,

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення батьківства.

На обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що на весні 1998 року вона познайомилася із ОСОБА_8 Деякий час вони зустрічалися, від даних відносин у них народилася дочка ОСОБА_9. Враховуючи, що спільно вони не проживали, оскільки у ОСОБА_8 була інша сім'я, дитину вона зареєструвала за правилами ст. 55 КпШС УРСР 1969 року, який діяв на час народження дитини, тобто запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень проведено за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записані за її вказівкою. ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_8 трагічно загинув. За життя він визнавав своє батьківство стосовно ОСОБА_8, виховував її. ОСОБА_8 орендував їм із донькою квартиру, розташовану по АДРЕСА_1. Згодом ОСОБА_8 допоміг отримати кімнату, розташовану по АДРЕСА_2, де вона на даний час проживає, допомагав платити комунальні послуги. Факт батьківства необхідно встановити їй для оформлення допомоги по втраті годувальника. Вона зверталась із заявою про встановлення батьківства в порядку окремого провадження, однак відповідач не визнала даного факту, тому вона вимушена була звернутись до суду з позовною заявою.

Враховуючи викладене, позивач просила встановити факт, що ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, є батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_4, зазначивши батьком дитини ОСОБА_8

Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 21 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 25 квітня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судом встановлено, що малолітня ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 року у м. Монастирищі, про що в книзі записів актів громадянського стану про народження 13 січня 2004 року зроблено відповідний запис за № 04. Матір'ю дитини зазначено позивача ОСОБА_3, батьком дитини зазначений ОСОБА_4, відомості про батька записані за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записані за її вказівкою.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 КпШС України 1969 року при народженні дитини у матері, яка не перебуває в шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків і рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини в книзі записів народжень провадиться за прізвищем матері, ім'я, по батькові та національність батька дитини записуються за її вказівкою.

У позовній заяві позивач ОСОБА_3 стверджувала, що батьком дитини є ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 53 КпШС України 1969 року в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Судом встановлено, що до народження малолітньої ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_5 року) матір дитини та померлий ОСОБА_8 спільно не проживали та спільне господарство не вели.

Щодо підтвердження чи непідтвердженння визнання померлим ОСОБА_8 батьківства суд обґрунтовано взяв до уваги такі обставини.

Встановлено, що при народження дитини спільної заяви батьків про реєстрацію дитини не було. При житті ОСОБА_8 позивач ОСОБА_3 не ставила питання про встановлення батьківства в судовому порядку.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Проте всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України на підтвердження своїх доводів позивач належних та допустимих доказів не надала.

Відповідно до висновку судової генетичної експертизи від 08 лютого 2016 року за № 424 молекулярно - генетичним дослідженням встановлено: вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_8 відносно ОСОБА_4 складала величину не менш ніж 99,99%. Таким чином, біологічне батьківство ОСОБА_8 відносно ОСОБА_4 практично доведено.

Проте, за положеннями ст. 53 КпШС України 1969 року, який суди правильно застосували до спірних правовідносин, при встановленні батьківства в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків, на відміну від положень чинного СК України (2947-14) 2002 року, відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, в тому числі, які містяться у висновку судової генетичної експертизи, не є визначальними.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки висновок судово-генетичної експертизи від 08 лютого 2016 року за № 424, якою було підтверджено біологічне батьківство ОСОБА_8 відносно ОСОБА_4 не менш ніж на 99,99 %, в сукупності з іншими доказами, якими не було підтверджено факт визнання батьківства, відповідно до ст. 53 КпШС УРСР, сам по собі не може слугувати підставою для встановлення факту визнання батьківства.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено порушення норм процесуального та матеріального права, які давали б підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 21 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 25 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.