Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Умнової О.В., Гримич М.К., Фаловської І.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Служба у справах дітей Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області про виселення, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 01 березня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 квітня 2016 року,-

У січні 2016 року позивач публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" звернувся до суду із позовом, в якому просив виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому по вул. АДРЕСА_1

Позов мотивовано тим, що 27 березня 2008 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № ODTOGA00000021, відповідно до якого позивач зобов'язався надати останній кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 150 000 грн, строком до 27 березня 2028 року, а ОСОБА_4 зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_6, 27 березня 2008 року уклали договір іпотеки № ODT0GA00000021, згідно з п.35.3 якого, останній надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 165,50 кв. м, житловою площею 82,30 кв. м, який належить останньому на підставі свідоцтва про право власності від 09 січня 1986 року.

В зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором щодо своєчасного повернення банку грошових коштів для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами, позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 травня 2014 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, звернуто стягнення на предмет іпотеки - на вищевказаний житловий будинок, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки позивачем ПАТ КБ "ПриватБанк".

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 18 липня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено, виселено ОСОБА_6 з належного йому будинку, що є предметом іпотеки, в іншій частині залишено без змін.

Позивач вважає, що після прийняття рішення про звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення, всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строку добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Оскільки, письмові повідомлення відповідачів з вимогою про добровільне виселення було залишено без задоволення, ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся з вищевказаним позовом до суду.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 01 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Дослідившиматеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідност. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для його скасування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в спірному будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4 з неповнолітнім сином ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та донькою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

ПАТ КБ "ПриватБанк", 27 листопада 2015 року, направило ОСОБА_4, яка діє від себе та неповнолітньої дитини ОСОБА_7 та ОСОБА_5, письмові вимоги про добровільне звільнення жилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що згідно договору іпотеки ОСОБА_6 на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про право власності, 09 січня 1986 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Татарбунарської міської ради від 10 червня 1985 року № 189, тобто будинок, що є предметом іпотеки, придбаний не за рахунок отриманого кредиту. Тому, суд, керуючись статтями 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та положеннями ЖК України (5464-10) , дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для виселення відповідачів з оскаржуваної квартири без надання іншого жилого приміщення, оскільки позивачем не надані відомості про інше постійне жиле приміщення, яке надається відповідачам одночасно з виселенням.

Висновки судів узгоджуються із правовою позицією висловленою Верховним Судом України у постановах від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15; від 24 червня 2015 pоку у справі № 6-447цс15, яка відповідно до ч. І ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування всіма судами України.

При вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам, викладеним у апеляційній скарзі, були предметом перевірки апеляційним судом та обґрунтовано відхилені.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" відхилити.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 01 березня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.