Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,

Мазур Л.М., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 5 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 червня 2016 року,

У січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідач наприкінці жовтня 2008 року, маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману, знаходячись у приміщенні офісу, розташованого по АДРЕСА_1 під приводом надання адвокатської допомоги, отримав від нього грошові кошти в розмірі 15 тис. грн, але у подальшому свій обов'язок не виконав. 24 лютого 2013 року СВ Жовтневого РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 190 КК України. В ході досудового розслідування було встановлено, що жодних документів, передбачених законодавством, які дають право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_4 не має, відомості про нього в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 5 лютого 2015 року ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Зазначав, що своїми протиправними діями відповідач спричинив йому майнову шкоду в розмірі 15 тис. грн. З урахуванням інфляційних втрат просив суд стягнути з відповідача на його користь 50 тис. грн майнової шкоди. Крім того, неправомірними діями відповідача йому було спричинено моральну шкоду, яку він оцінює у 5 тис. грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 5 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29 червня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 майнову шкоду в розмірі 15 тис. грн У решті позову відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає відхиленню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач злочинними діями спричинив позивачу майнову шкоду в розмірі 15 тис. грн; відповідачем визнано вину у вчиненні цього злочину, і дійшли висновку про те, що вказана майнова шкода підлягає відшкодуванню відповідачем на підставі ст. 1166 ЦК України.

Такі висновки судів є правильними з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 5 лютого 2015 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя встановлено, що ОСОБА_4 було повідомлено про підозру у тому, що останній наприкінці жовтня 2008 року, маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману, знаходячись в приміщенні офісу, розташованого по АДРЕСА_1 не маючи документів, передбачених законодавством, що підтверджують право на зайняття адвокатської діяльності, під приводом надання адвокатської допомоги ОСОБА_3, отримав від останнього грошові кошти в розмірі 15 тис. грн, але в подальшому свій обов'язок перед ОСОБА_3 виконав, чим спричинив останньому майнову шкоду в розмірі 15 тис. грн.

Суд звільнив ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, на підставі ч. 1 ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності; кримінальне провадження за підозрою ОСОБА_4 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, було закрите; цивільний позов ОСОБА_3 залишено без розгляду.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути із ОСОБА_4 майнову шкоду, завдану злочином на підставі ст.ст. 22, 1166, 1192 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Як роз'яснено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) , розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача; г) вина.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, стягуючи з відповідача 15 тис. грн на відшкодування майнової шкоди, суди обґрунтовано виходили із того, що вина ОСОБА_4 у нанесені позивачу шкоди підтверджується письмовим доказом - ухвалою суду про звільнення останнього від кримінальної відповідальності за закінченням строків давності та показами свідків, що не звільняє його від відповідальності та обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду на підставі ст. 1166 ЦК України.

Суди, установивши, що матеріали справи містять достатньо доказів на підтвердження суми збитків заподіяних позивачу, яким надана відповідна оцінка (ст. 212 ЦПК України), дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (ст. 335 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень в частині позову про відшкодування майнової шкоди, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ч. 1 ст. 336, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 5 травня 2016року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 червня 2016 року в частині позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.