Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Завгородньої І.М., Мазур Л.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом фермерського господарства "ОСОБА_4." до Франківського районного суду м. Львова і Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою фермерського господарства "ОСОБА_4.", яке діє через представника ОСОБА_4, на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 18 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 16 лютого 2016 року,

У грудні 2015 року ФГ "ОСОБА_4." звернулось до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що у результаті постановлення неправосудної ухвали позивачу завдано моральної шкоди, на відшкодування якої ФГ "ОСОБА_4." просило стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України 1 млн грн.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 18 грудня 2015 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом фермерського господарства "ОСОБА_4." до Франківського районного суду м. Львова і Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 16 лютого 2016 року ухвалу суду першої інстанції в частині відмови у відкритті провадження у справі за позовом фермерського господарства "ОСОБА_4." до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ФГ "ОСОБА_4.",посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення в частині відмови у відкритті провадження до суду скасувати і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У решті судові рішення не оскаржуються, а тому відповідно до ст. 335 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2014 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відмовляючи у відкритті провадження в частині вимог до суду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів з огляду на наступне.

У рішеннях Європейського суду з прав людини (справи "Голдер проти Великої Британії", "Де Жуффр де ля Прадель проти Франції" та ін.) зазначено, що право на суд, окремим аспектом якого є право на доступ до правосуддя, не є абсолютним.

Такі спори не пов'язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.

Відповідно до ст. 125 Конституції України в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Питання притягнення судді до відповідальності врегульовано Законами України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) та "Про Вищу раду юстиції" (22/98-ВР) .

Таким чином, на сьогодні чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність (статті 126 і 129 Конституції України).

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року "Про незалежність судової влади" (v0008700-07) роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (п. 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки).

Зі змісту позовної заяви ФГ "ОСОБА_4." вбачається, що вимоги фактично зводяться до незгоди з ухвалою Франківського районного суду м. Львова, постановленою у справі № 465/161/15-ц. Позивач вважає, що у зв'язку з незаконною відмовою у відкритті провадження його честь, гідність і ділова репутація були принижені, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Дійшовши висновку про те, що предметом позовних вимог, по суті, є оскарження процесуальних дій судді, пов'язаних з розглядом справи, суди правильно відмовили у відкритті провадження у справі.

Наведені у касаційній скарзі доводи вказаних висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди, виконавши усі вимоги цивільного судочинства, постановили законні і обґрунтовані ухвали про відмову у відкритті провадження у справі в частині вимог до суду, а тому касаційну скаргу ОСОБА_4 необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу фермерського господарства "ОСОБА_4.", яке діє через представника ОСОБА_4, відхилити.

Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 18 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 16 лютого 2016 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом фермерського господарства "ОСОБА_4." до Франківського районного суду м. Львова про стягнення моральної шкоди залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.