Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Парінової І.К.,Демяносова М.В.,Ступак О.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", третя особа - ОСОБА_5, про визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 жовтня 2015 року,

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк"), в якому керуючись ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України просила визнати недійсним кредитний договір від 22 березня 2008 року № 046-208-1631 з додатком № 1 та № 2, укладений між нею та відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк". Вимоги обґрунтовано тим, що заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 жовтня 2014 року з неї та ОСОБА_5 на користь ПАТ "Універсал Банк" стягнуто заборгованість у розмірі 1 934 409 грн 94 коп., яка складається із заборгованості за кредитним договором від 22 березня 2008 року № 046-2008-1630 та від 22 березня 2008 року № 046-2008-1631. Пунктом 2.1 кредитного договору від 22 березня 2008 року № 046-2008-1631 сторонами було погоджено, що зобов'язання кредитора надати кредит виникає з моменту виконання усіх та кожної з наведених умов, а саме пп. 2.1.1 цього кредитного договору, яким передбачено укладення в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим кредитним договором відповідних договорів згідно з п. п. 3.1, 3.2 цього кредитного договору. Відповідно до п. 3.1 кредитного договору від 22 березня 2008 року № 046-2008-1631 позичальник зобов'язується в забезпечення повернення кредиту, процентів, комісій, неустойки та інших штрафних санкцій, а також інших платежів передбачених даним договором, в тому числі витрат понесених кредитором у випадку звернення стягнення на заставне майно, протягом 1-го календарного дня з дати укладення цього договору забезпечити належне оформлення договору іпотеки, п. 3.2 цього кредитного договору - належне оформлення договору поруки. Проте, вказані умови договору сторонами виконані не були. Таким чином, позивач вважає, що за кредитним договором від 22 березня 2008 року № 046-2008-1631 не відбулося набуття прав та обов'язків, на які спрямовано правочин, у кредитора не виникло зобов'язання надати кредит, а тому договір не підлягає виконанню та є недійсним.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду апеляційного суду м. Києва від 29 жовтня 2015 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги висновків судів не спростовують.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Так, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, оскільки зміст оспорюваного кредитного договору відповідає вимогам, встановленим законодавством, при укладенні договору дотримано всіх вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Також суди правильно виходили із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами відсутності у сторін в момент вчинення правочину намірів створити передбачені ним юридичні наслідки.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, викладених в оскаржуваних рішеннях, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 жовтня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.