Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів: Іваненко Я.Л., Загороднього А.Ф., Мойсюка М.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 серпня 2015 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області, в якому просила: стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2009 рік за період з січня 2010 року по червень 2015 року в сумі 1420,74 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив їй у 2009 році матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року по справі № 524/4212/14-а такі дії відповідача визнано неправомірними та зобов'язано нарахувати і виплатити їй зазначену матеріальну допомогу, яка до часу звернення до суду останнім так і несплачена.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 серпня 2015 року позивачу відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2016 року постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 серпня 2015 року змінено шляхом виключення із мотивувальної частини постанови мотивів її прийняття. В решті постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 серпня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. Доводи, викладені позивачем в обґрунтування касаційної скарги, аналогічні тим, що наведені ним в обґрунтування позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 в період з 03 серпня 2009 року по 09 квітня 2012 року працювала у виконавчому комітеті Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року по справі № 524/4212/14-а зобов'язано виконавчий комітет Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області нарахувати та виплатити ОСОБА_4 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2009 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати, що становить 1404,45 грн.

Однак, вказане судове рішення було виконано відповідачем лише в частині нарахування спірних коштів.

Вважаючи, що з вини відповідача ОСОБА_4 втратила частину доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про стягнення з відповідача грошової компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати без заявлення вимоги вирішити публічно-правовий спір не підлягають задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе функцію здійснення нарахування грошової компенсації втрати частини грошових доходів замість органу, якому надані такі повноваження.

Змінюючи постанову суду першої інстанції шляхом виключення із мотивувальної частини судового рішення мотивів його прийняття, суд апеляційної інстанції погодився з загальним висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4, проте зазначив, що оскільки виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2009 на виконання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року по справі № 524/4212/14-а здійснено не було, то підстави для стягнення з відповідача грошової компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових відсутні.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з таких підстав.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, регулюються Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (2050-14) (далі - Закон № 2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року (159-2001-п) (далі - Порядок № 159).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

У пункті 1 Порядку № 159 (159-2001-п) також зазначено, що його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За змістом пункту 3 Порядку № 159 (159-2001-п) компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

За змістом наведених норм основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050 (2050-14) та Порядком № 159 (159-2001-п) , є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення

Разом з тим, під "доходами" у цих нормативних актах слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, стипендії, заробітна плата, грошове забезпечення) та інші.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (268-2006-п) передбачено, що умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування виходячи з умов оплати праці, встановлених для державних службовців відповідних категорій і схем посадових окладів.

Згідно підпункту 3 пункту 2 вказаної постанови керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці надано право, зокрема, надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

Отже, враховуючи, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є щомісячною складовою заробітної плати, тобто носить разовий характер, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для здійснення позивачу компенсаційних виплат.

Доводи та мотиви, викладені позивачем у касаційній скарзі, не ґрунтуються на законі, були перевірені судом апеляційної інстанції і їм дана належна правова оцінка.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції у незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2016 року та постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 серпня 2015 року у незміненій частині - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.