Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Савченко В.О., Касьяна О.П., Остапчука Д.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Одеська міська рада, про усунення перешкод у користуванні майном, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 серпня 2015 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном та просила зобов'язати відповідача знести або перенести самовільно зведений будинок, який перешкоджає їй у користування земельною ділянкою, а також відновити безпечну межу між їх суміжними земельними ділянками.

Заочним рішеннямКиївського районного суду м. Одеси від 11 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 серпня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

У п. 33 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 7 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" (v0005740-14) судам роз'яснено, що відповідно до положень ст. ст. 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих будівель наділений не лише орган державної влади чи місцевого самоврядування на підставі ст. 376 ЦК України, а також фізична особа при доведенні обставин, визначених положеннями ст. ст. 16, 391, 386 ЦК України.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, що розташована по АДРЕСА_1.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони узгоджуються з матеріалами та обставинами справи.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 на увагу не заслуговують та висновків судів не спростовують.

Матеріали витребуваної справи не свідчать про те, що судами при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Таким чином, оскаржувані рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи вищенаведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргуОСОБА_4 відхилити.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 серпня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.