6-28729ск15 Про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 24.12.2015 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 02 вересня 2015 року,

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.), в якому просила стягнути з відповідача компенсацію за невикористану відпустку згідно трудового договору № 24158 від 20 лютого 2007 року в розмірі 1 194 грн та 1 976 грн 64 коп. - згідно трудового договору № 17001300425 від 22 лютого 2013 року, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за трудовим договором № 24158 від 20 лютого 2007 року в сумі 58 883 грн 79 коп. та 1 349 грн 95 коп. - за трудовим договором № 17001300425 від 22 лютого 2013 року, посилаючись на те, що перебувала з відповідачем у трудових відносинах, проте при звільненні з нею не було проведено остаточного й повного розрахунку.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09 липня 2015 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 компенсацію за невикористані відпустки згідно трудового договору від 20 лютого 2007 року та трудового договору від 22 лютого 2013 року в розмірі 1 275 грн 15 коп.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні згідно трудового договору від 22 лютого 2013 року в розмірі 1 349 грн 95 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 02 вересня 2015 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 липня 2015 року скасовано в частині відмови в стягненні середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні за трудовим договором від 20 лютого 2007 року.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні за трудовим договором від 20 лютого 2007 року в розмірі 58 868 грн 37 коп. В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та рішення суду апеляційної інстанції й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Судами встановлено, що позивач працювала у відповідача на підставі трудових договорів № 24158 від 20 лютого 2007 року та № 17001300425 від 22 лютого 2013 року, які було розірвано на підстав ст. 38 КЗпП України 31 серпня 2009 року та 11 лютого 2015 року відповідно. При звільненні, ОСОБА_4 не було виплачено компенсацію за невикористані відпустки.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Пленум Верховного Суду України у п. 4 Постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) роз'яснив, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Також Пленум Верховного Суду України у п. 25 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) роз'яснив, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (v004p710-12) щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Результат аналізу наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (v004p710-12) , дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, установивши, що при звільненні позивача, останній не було виплачено компенсацію за невикористані відпустки, суди попередніх інстанцій дійшли вірного й обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для стягнення такої компенсації з відповідача. При цьому, при її здійсненні розрахунку, судами правильно враховано сплачену відповідачем за час розгляду справи суму компенсації в розмірі 1 895 грн 49 коп.

Також є вірним висновок суду апеляційної інстанції щодо не пропущення ОСОБА_4 визначеного ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено не було, а відтак й строк не пропущено.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, оскільки вони узгоджуються з матеріалами та обставинами справи.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 на увагу не заслуговують та висновків судів не спростовують.

Матеріали витребуваної справи не свідчать про те, що судами при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Таким чином, оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи вищенаведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргуОСОБА_5 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 липня 2015 року в частині залишеній без змін рішенням апеляційного суду Рівненської області від 02 вересня 2015 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 02 вересня 2015 року залишити без змін.