Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на Ѕ частини будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 21 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 30 вересня 2015 року,

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 22 червня 2009 року між сторонами був зареєстрований шлюб, після чого вони проживали у будинку АДРЕСА_1, який належав відповідачу. 15 жовтня 2014 року шлюб між сторонами розірвано. За час перебування у шлюбних відносинах всі переобладнання у домоволодінні були здійснені з участю позивача та за спільні кошти подружжя, що істотно збільшило його вартість. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила визнати вказане домоволодіння спільним майном подружжя та визнати за нею право власності на Ѕ його частину.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 21 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 30 вересня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням нормпроцесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення по суті заявлених позовних вимог.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом ст. 24 КпШС України, ст. 57 СК України майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 року № 20 (v0020700-95) , спільною сумісною власністю є майно нажите подружжям за час шлюбу, в інших випадках вона є частковою, а також якщо такі частки не були рівними та з цього не виходили учасники такої власності, її розмір визначається ступенем участі працею та коштами такого учасника у створенні спільної власності.

Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 5 своєї Постанови Пленуму "Про практику застосування судами законодавства про, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" від 04 жовтня 1991 року № 7 (v0007700-91) , будинок, що належав одному з подружжя, може бути визнаний за ст. 25 КпШС України (яка аналогічна ст. 62 СК України) спільним майном подружжя якщо в період шлюбу істотно збільшилась його цінність внаслідок трудових чи грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. При цьому, на суму вартості будинку до його поліпшення збільшується частка сторони, якій він належав, в тому числі і в тому випадку, якщо суд відступає від рівності часток подружжя. Крім того, п. 12 вказаної Постанови Пленуму Верховний Суд України визначено, що спорудження господарських будівель (сараїв, гаражів, тощо) не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру частки у праві власності на будинок.

Так, судами встановлено, що у серпні 1988 року відповідач купив будинк АДРЕСА_1, який зніс, а в 1991 року побудував новий цегляний будинок. У вказаний період у шлюбі сторони не перебували.

З червня 2009 року по жовтень 2014 року сторони проживали в зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу спільною працею і спільними коштами вони зробили у будинку ремонт.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, обґрунтованого виходив із того, що здійснені сторонами поліпшення у відношенні до вартості всього будинку складають незначну частку та не дають підстав для визнання за позивачем права власності на частину всього будинку.

Таким чином, місцевий суд всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про відмову в задоволення позову.

Крім того, апеляційний суд відповідно до ст. 303 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, та, враховуючи вимог ч. 2 ст. 308 ЦПК України, обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 21 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 30 вересня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.