Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Колодійчука В.М.,

УмновоїО.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 09 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 серпня 2015 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 17 січня 2014 року вона позичила ОСОБА_3 35 тис. доларів США на строк до 17 липня 2014 року, про що вони склали відповідний договір позики. За умовами цього договору, якщо відповідач не поверне позику у встановлений строку, позивачка має вимагати передачі їй у власність належної йому квартири АДРЕСА_1. 28 листопада 2014 року відповідач надав їй письмове зобов'язання, згідно якого він зобов'язався до 01 грудня 2014 року оформити погашення боргу за договором позики шляхом передачі їй у власність зазначеної вище квартири.

Посилаючись на те, що відповідач відмовляється повертати позику, а також ухиляється від переоформлення вказаної квартири на її ім'я, позивачка просила в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 17 січня 2014 року визнати за нею право власності на зазначену вище квартиру.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 09 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 серпня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суди, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку про те, що між сторонами виникли відносини, пов'язані із позикою. У зв'язку з цим підстав для визнання права власності на квартиру відповідача через невиконання договору позики немає, а визнання такого права суперечить закону.

Твердження у касаційній скарзі про застосування ст. 600 ЦК України (передання відступного) безпідставні, оскільки для цього сторони мали укласти договір, що підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, так як стосується нерухомого майна.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 09 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 серпня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.