Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Леванчука А.О., Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Селянського (фермерського) господарства "Україна" до ОСОБА_1, третя особа - Фермерське господарство "Добробут", про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, за касаційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "Україна" на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 30 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 29 вересня 2015 року,

У квітні 2015 року Селянське (фермерське) господарство "Україна" (далі - СФГ "Україна") звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 28 березня 2015 року загальною площею 1,9209 га, укладений ОСОБА_1 з Фермерським господарством "Добробут-10".

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що 21 квітня 2008 року між ним та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,9209 га строком на сім років, а саме до 21 квітня 2015 року. Договором оренди передбачено, що орендар має переважне перед іншими право на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк. Вказував, що умови договору він виконував належним чином і до закінчення строку його дії надіслав орендодавцю лист-повідомлення та повторний лист-повідомлення про намір скористатися своїм переважним перед іншими особами правом на оренду земельної ділянки. Проте ще до закінчення строку дії вказаного договору йому стало відомо про те, що відповідач уклав новий договір оренди вказаної земельної ділянки з іншою особою та 01 квітня 2015 року здійснив його державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 30 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 29 вересня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі СФГ "Україна", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач не довів той факт, що він двічі повідомляв відповідача про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, що він належно виконував свої обов'язки за договором та не надав доказу направлення відповідачу проекту договору оренди землі або проекту додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

Частинами першою - п'ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Відповідно до статей 319, 626 ЦК України реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою ст. 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 10 червня 2015 року по справі № 6-70цс15 для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою ст. 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: продовження користування виділеною земельною ділянкою, належне виконання своїх обов'язків за договором; відсутність письмового повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди; укладення додаткової угоди про поновлення договорів оренди.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦК України, буде передусім при укладенні договору оренди:

- з новим орендарем при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право;

- у разі укладення з новим орендарем договору на тих самих умовах, які запропоновані попереднім наймачем при реалізації переважного права;

- у разі укладення договору з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю в поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об'єкт оренди для власних потреб.

Оскільки позивачем вчинено дії щодо повідомлення орендаря про переважне право на оренду з порушенням процедури, обумовленої сторонами у договорі, суди, керуючись правовою позицією Верховного суду України по справі № 6-70цс15, правильно дійшли висновку про те, що право позивача за встановлених обставин не підлягає захистові.

Також доводи касаційної скарги про те, що оскаржуваний договір оренди земельної ділянки від 28 березня 2015 року укладений в період дії договору оренди цієї земельної ділянки між позивачем та відповідачем не ґрунтуються на матеріалах справи та нормах закону, оскільки строк дії договору оренди земельної ділянки від 27 березня 2008 року закінчився 27 березня 2015 року, а не 21 квітня 2015 року як вказує скаржник.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162цс13 договір оренди земельної ділянки вважається укладеним з моменту досягнення домовленості щодо всіх істотних умов договору та фактичним його підписанням, а державна реєстрація вказує на його чинність, але не змінює момент його укладення.

Вказаний висновок судів відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Таким чином, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, а тому їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - відхилити.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Україна" відхилити.

Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 30 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 29 вересня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.