Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Колодійчука В.М., Умнової О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, треті особи: управління Держземагенства у Петропавлівському районі Дніпропетровської області, Державна реєстраційна служба Петропавлівського районного управління юстиції Дніпропетровської області, про визнання права на земельну частку (пай) за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2015 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 1973 року по 1994 рік та з 1994 року по 12 лютого 1999 року вона працювала у колгоспі ім. Жданова, правонаступником якого є колективне сільськогосподарське підприємство "Україна" (далі - КСП "Україна"). У 1995 році КСП "Україна" отримало у колективну власність землі сільськогосподарського призначення.

Посилаючись на те, що вона не отримала частку (пай) із зазначених земель, а КСП "Україна" ліквідовано, позивачка просила: витребувати від управління Держземагенства у Петропавлівському районі Дніпропетровської області інформацію про дату та підстави отримання державного акта на право колективної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення КСП "Україна" та про можливе внесення її до списку - додатку до державного акта про осіб, які мають право на земельну частку (пай) із загального масиву земель колективної власності; визнати за нею право на земельну частку (пай) сільськогосподарського призначення розміром 10,84 га в умовних кадастрових гектарах із витребуванням земель чи земель запасу сільськогосподарського призначення Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області; зобов'язати управління Держземагенства у Петропавлівському районі Дніпропетровської області виділити в натурі на її користь земельну частку (пай) сільськогосподарського призначення розміром 10,84 га із земель запасу чи витребуваних земель сільськогосподарського призначення Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено. Поновлено ОСОБА_3 строк давності для звернення з позовом про порушене право щодо отримання земельної частки (паю). Визнано за ОСОБА_3 право на земельну частку (пай) сільськогосподарського призначення розміром 5 га в умовних кадастрових гектарах із не витребуваних земель чи земель запасу сільськогосподарського призначення Дмитрівської сільської ради Петропавлівськогоу району Дніпропетровської області. Зобов'язано управління Держземагенства у Петропавлівському районі Дніпропетровської області виділити в натурі на її користь земельну частку (пай) сільськогосподарського призначення розміром 5 га земель запасу чи невитребуваних земель сільськогосподарського призначення Дмитрівської сільської ради Петропавлівськогоу району Дніпропетровської області.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2015 року рішення районного суду скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка має право на отримання земельної частки (паю), проте її прізвище не було внесено у додаток до державного акта на право колективної власності на землю КСП "Україна", виданого 12 лютого 1997 року на підставі рішення Дмитрівської сільської ради від 01 червня 1995 року. При цьому суд визнав причини пропуску нею строку позовної давності поважними.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із недоведеності факту членства позивачки у КСП "Україна" на момент отримання ним спірної землі. Крім того, суд апеляційної інстанції послався на те, що вона без поважних причин пропустила строк позовної давності.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 працювала у колгоспі ім. Жданова, правонаступником якого є колективне сільськогосподарське підприємство "Україна" (далі - КСП "Україна").

У 1997 році, на підставі рішення Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області від 01 червня 1995 року, КСП "Україна" отримало у колективну власність землі сільськогосподарського призначення.

Пред'являючи у 2015 році позов, ОСОБА_3 посилалася на те, що на момент передачі земельної ділянки КСП "Україна" вона була членом цього колективу, тому мала право на отримання частки (паю), проте у додатку до державного акта на право колективної власності на землю від 12 лютого 1997 року її не було зазначено і земельну частку (пай) вона не отримала.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За правилами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

На наведене суд апеляційний суд уваги не звернув та відмовив у задоволенні позову одночасно з підстав недоведності позовних вимог та пропуску строку позовної давності, що є взаємовиключними підставами, оскільки положення ЦК України (435-15) про позовну давність застосовуються лише до обґрунтованих позовів.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.