6-21452ск15 Про визнання незаконним і скасування рішення міської ради та державних актів на право власності на земельні ділянки - 23.12.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Білоцерківської міської ради Київської області, відділу Держземагентства у м. Білій Церкві Київської області, ОСОБА_4 про визнання незаконним і скасування рішення міської ради та державних актів па право власності па земельні ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 04 червня 2015 року,

У червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Білоцерківської міської ради Київської області, відділу Держземагентства у м. Білій Церкві Київської області, ОСОБА_4, обґрунтовуючи вимоги тим, що рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 29 серпня 2000 року № 278 йому оформлено право постійного користування на земельну ділянку площею 320 кв. м для ведення особистого підсобного господарства по АДРЕСА_1. Згідно з розпорядженням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 27 квітня 2001 року йому було надано дозвіл на будівництво сараю-гаража-літньої кухні на вказаній земельній ділянці. Позивач зазначав, що 30 січня 2006 року він виготовив технічний план на житловий будинок за вищевказаною адресою, а 28 січня 2010 року - кадастровий план, згідно з яким площа його земельної ділянки становить 0,0491 га. З наміром приватизувати зазначену земельну ділянку він звернувся до Білоцерківської міської ради Київської області, де йому повідомили, що вказану земельну ділянку приватизував ОСОБА_4 на підставі рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 05 серпня 2005 року № 306. Посилаючись на те, що рішення щодо вилучення його земельної ділянки на користь ОСОБА_4 не приймалося та вважаючи, що рішення Білоцерківської міської ради Київської області прийнято з порушенням чинного законодавства, позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 05 серпня 2005 року № 306 в частині надання дозволу ОСОБА_4 на приватизацію земельної ділянки та виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки, визнати недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0993 га та державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0489 га, видані на ім'я ОСОБА_4.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2014 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 05 серпня 2005 року № 306 у частині передання ОСОБА_4 безоплатно у власність земельної ділянки для ведення садівництва площею 489 кв. м та затвердження виготовленої технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадян України в межах Білоцерківської міської ради Київської області, а також площу земельної ділянки для ведення садівництва 489 кв. м, передану у власність ОСОБА_4 Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_4 на підставі рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 05 серпня 2005 року № 306 на земельну ділянку площею 0,0489 га для індивідуального садівництва по АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року ухвалу апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 04 червня 2015 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2013 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду апеляційної інстанції повністю не відповідає.

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 29 серпня 2000 року № 278 ОСОБА_3 виділено у постійне користування земельну ділянку площею 320 кв. м по АДРЕСА_1 для ведення особистого підсобного господарства за рахунок земель міськземфонду.

06 червня 2001 року ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво сараю-гаража-літньої кухні по АДРЕСА_1 відповідно до проектної документації, узгодженої та зареєстрованої розпорядженням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 27 квітня 2001 року № 316р.

Також судами встановлено, що ОСОБА_4 на праві власності належить будинок по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 04 червня 2003 року.

Рішенням Білоцерківської міської ради від 05 серпня 2005 року № 306 "Про передачу земель у власність громадян, надання в оренду та про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю, внесення змін та доповнень у попередні рішення" затверджено виготовлену технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадянам України в межах Білоцерківської міської ради, а також площі, переданих у власність земельних ділянок громадянам, зокрема, у власність ОСОБА_4 передано земельну ділянку площею 489 кв. м. для індивідуального садівництва, яка розташована по АДРЕСА_1.

У квітні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до Білоцерківської міської ради Київської області із заявою про приватизацію спірної земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Листом від 14 червня 2010 року № 0-0827 виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області повідомив ОСОБА_3, що власник домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_4 має державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0993 га та державний акт на земельну ділянку площею 0,0489 га.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 незаконно позбавлено права користування земельною ділянкою, на якій зведено об'єкт будівництва відповідно до затвердженої проектної документації і яка рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 5 серпня 2005 року № 306 була передана безоплатно у власність ОСОБА_4 для ведення садівництва.

Апеляційний суд погодився із такими висновками суду першої інстанції, при цьому зазначив, що позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки позивач дізнався про порушення свого права у червні 2010 року та у жовтні 2012 року звернувся до суду за захистом свого порушеного права, який ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2012 року залишено без розгляду, що свідчить про переривання перебігу позовної давності.

Проте повністю погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна з огляду на наступне.

Так, для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252- 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії), як з певними моментами (фактами), які свідчать про те, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Частиною 2 ст. 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Разом з тим переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, ст. ст. 119, 120 ЦПК України. Тому, якщо судом відмовлено у відкритті провадження (ч. 2 ст. 122 ЦПК України) або позовну заяву повернуто (ч. 3 ст. 121 Кодексу), перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості та підсудності справ.

Також, з огляду на положення ч. 1 ст. 265 ЦК України, залишення судом позову без розгляду з підстав, зазначених у ч. 3 ст. 207 ЦПК України, не зупиняє перебігу позовної давності, тобто перебіг позовної давності, що розпочався до подання позову, продовжується в загальному порядку.

Тобто, у даній справі перебіг позовної давності, що розпочався до подання позову, продовжується у загальному порядку.

Згідно з ч. 4 ст. 339 ЦПК України, п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2012 року № 10 "Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку" (v0010740-12) висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Скасовуючи ухвалу апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив із того, що апеляційним судом не було встановлено, чи не пропущено ОСОБА_3 строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 339 ЦПК України на зазначені вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, не врахував висновків і мотивів суду касаційної інстанції, з яких було скасовано попереднє судове рішення та неповно з'ясував усі обставини справи, зокрема, дійшовши висновку про те, що про порушення своїх прав ОСОБА_3 дізнався із листа від 14 червня 2010 року № 0-0827, яким його повідомлено про наявність у ОСОБА_5 державних актів на право власності на землю, суд не звернув уваги на те, що вказаний лист було надіслано у доповнення до листа від 27 квітня 2010 року № 6-0827, який суд не досліджував, й, відповідно, належним чином не перевірив, момент з якого позивач дізнався про порушення своїх прав. У матеріалах справи зазначений лист взагалі відсутній.

Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про додержання позивачем строку позовної давності, не визначивши належним чином початок його перебігу.

Крім того, заслуговують на уваги доводи касаційної скарги, що судом належним чином не встановлено фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, за рахунок яких земель виділялися земельні ділянки, розташовані по АДРЕСА_1, встановлення в натурі межі земельної ділянки ОСОБА_3 та схеми накладення спірних земельних ділянок.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК Українипідставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 3 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.