6-29947ск15 Про визнання прилюдних торгів недійсними, застосування наслідків недійсності правочину, відшкодування моральної шкоди - 23.12.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецторг Групп", ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", ОСОБА_5 про визнання прилюдних торгів недійсними, застосування наслідків недійсності правочину, відшкодування моральної шкоди за касаційними скаргами публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 15 вересня 2015 року,

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 7 квітня 2014 року Ленінським районним судом м. Миколаєва ухвалено заочне рішення про виселення її та неповнолітнього сина з належної їй квартири АДРЕСА_1, у зв'язку з придбанням її на прилюдних торгах ОСОБА_6 в межах виконавчого провадження про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором, у забезпечення виконання якого передано в іпотеку зазначену квартиру. При ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження вона дізналася про те, що дана квартира була реалізована по зведеному виконавчому провадженню із загальною сумою стягнення 289 248 грн 83 коп. на прилюдних торгах. За результатами торгів, проведених 21 листопада 2013 року, переможцем оголошено ОСОБА_7, яка у встановлений термін не здійснила повного розрахунку за придбане майно, тому переможцем торгів було оголошено наступного учасника, що запропонував найвищу ціну - ОСОБА_4 Вартість спірної квартири склала 107 200 грн. 17 грудня 2013 року ОСОБА_4отримав свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке було посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Сіряковою О.В.

Позивачка зазначала, що торги були проведені з порушенням пп. 4.6., 7.1. Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року за № 68/5 (z0745-99) (далі - Тимчасове положення) та раніше ніж через місяць з часу проведення попередніх прилюдних торгів. Крім того, вказаними неправомірними діями відділу державної виконавчої служби та товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецторг Групп" (далі - ТОВ "Укрспецторг Групп") їй завдано моральної шкоди, яка полягає у значному погіршенні її психоемоційного стану, душевних хвилюваннях та зміні звичайного укладу і ритму життя.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд визнати прилюдні торги з продажу належної їй квартири АДРЕСА_1 недійсними, застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, ТОВ "Укрспецторг Групп" по 5 тис. грн з кожного на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 2 лютого 2015 року до участі в справі в якості третьої особи залучено власника спірної квартири - ОСОБА_5

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2015 року ОСОБА_5 залучено до участі в справі в якості співвідповідача.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 15 вересня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсними прилюдні торги, проведені 21 листопада 2013 року ТОВ "Укрспецторг Групп" та оформлені протоколом з додатком № 1 до нього від 6 грудня 2013 року щодо нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, переможцем яких визнано ОСОБА_4 У решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в цій частині, у решті - рішення судів залишити без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в цій частині.

Отже, судові рішення в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди не оскаржуються, тому в цій частині в силу ч. 1 ст. 335 ЦПК України не переглядаються.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що прилюдні торги з продажу майна проводилися на виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості, а судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутнє, тому Закон України "Про іпотеку" (898-15) до спірних правовідносин не застосовується. Крім того, проведення публічних торгів з порушенням Тимчасового положення є суттєвим порушенням прав позивача, що є боржником, оскільки продаж нерухомого майна з третіх публічних торгів зменшив вартість цього майна, яка повинна частково покрити існуючу заборгованість за судовими рішеннями.

Проте погодитись із таким висновком судів не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - ВДВС Миколаївського МУЮ) знаходилося зведене виконавче провадження з примусового виконання: виконавчого листа № 2-2647/10, виданого 25 травня 2010 року Печерським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" заборгованості за кредитним договором в розмірі 5 251 грн 58 коп., судового збору в розмірі 52 грн 52 коп. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн; судового наказу № 2н-1416-821/2012 року, виданого 26 листопада 2012 року Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_3 на користь обласного комунального підприємства "Миколаївоблтеплоенерго" заборгованості за послуги теплопостачання в розмірі 2 360 грн 30 коп., індексацію боргу в розмірі 35 грн 35 коп., три проценти річних у розмірі 7 881 грн, судового збору в розмірі 107 грн 30 коп.; виконавчого листа № 2-921, виданого 7 грудня 2010 року Новоодеським районним судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_9 у солідарному порядку на користь публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" судового збору в розмірі 170 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн; виконавчого листа № 2-9211, виданого 7 грудня 2010 року Новоодеським районним судом Миколаївської області, про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_9 у солідарному порядку на користь публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" 280 111 грн 51 коп. у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17 липня 2007 року.

Згідно з іпотечним договором, укладеним 17 липняи 2007 року між ТОВ "Фінанси та кредит" та ОСОБА_3 в іпотеку банку було передану належну їй квартиру АДРЕСА_1.

15 квітня 2013 року державним виконавцем складено акт опису та арешту майна, а саме: квартири АДРЕСА_1, яка належить позивачу на праві власності та, яку остання передала в іпотеку для забезпечення виконання кредитного договору.

2 червня 2013 року на замовлення ВДВС Миколаївського МУЮ було складено звіт з незалежної оцінки майна іпотечної квартири, згідно з яким ринкова вартість квартири визначена в розмірі 212 500 грн.

9 серпня 2013 року між Ленінським ВДВС Миколаївського МУЮ та ТОВ "Укрспецторг групп" укладено договір про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації вказаної квартири.

Вчинивши дії зпідготовки проведення прилюдних торгів описаного та арештованого майна, державний виконавець передав його з початковою ціною 212 500 грн на реалізацію з прилюдних торгів, які проводило ТОВ "Укрспецторг групп".

Перші прилюдні торги були призначені на 30 серпня 2013 року, проте вони не відбулися через відсутність зареєстрованих покупців, у зв'язку з чим державним виконавцем 14 вересня 2013 року було складено акт уцінки майна на 25 %, згідно з яким вартість майна після першої оцінки становить 159 375 грн.

11 жовтня 2013 року проведено повторні прилюдні торги, які також не відбулися у зв'язку з відсутністю зареєстрованих покупців.

16 жовтня 2013 року проведена друга уцінка майна на 50 %, після чого вартість квартири становила106 250 грн.

21 листопада 2013 року проведені треті прилюдні торги з реалізації нерухомості, переможцем яких визнано ОСОБА_7

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями чч. 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" (898-15) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом ст. 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , з дотриманням вимог цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Закон України "Про виконавче провадження" (606-14) визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Главою 4 цього Закону (606-14) визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно з частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Отже, за змістом указаної норми підставою для застосування положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження".

Таким чином, норми Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без наявності відповідного рішення, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

У разі, якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об'єкти нерухомості.

Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Оскільки ст. 575 ЦК України іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, норми Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року № 6-28цс15, якою Верховний Суд України відступив від правової позиції, викладеної раніше. Згідно зі ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України є обов'язковим для судів.

Разом з тим, ураховуючи те, що іпотека є окремим видом застави, а закон допускає звернення стягнення на іпотечне майно за виконавчим документом для задоволення вимог іпотекодержателя, у державного виконавця не було перешкод передати майно, що перебуває в іпотеці, для подальшої реалізації в рамках зведеного виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості на користь публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", що виступає іпотекодержателем.

Крім того, визнаючи недійсними прилюдні торги, суди повинні врахувати положення ст. 3 ЦПК України, ст. 15 ЦК України та вказати, які права позивача порушені та які порушення закону, якщо вони допущені, вплинули на результат торгів.

Проте суди в порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог,які правовідносини сторін випливають з установлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, безпідставно не застосували положення Закону України "Про іпотеку" (898-15) й дійшли помилкового висновку про можливість реалізації предмета іпотеки на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості без дотримання вимог цього Закону і дійшли передчасного висновку про часткове задоволення позову.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в оскаржуваній частині не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", ОСОБА_5 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 15 вересня 2015 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецторг Групп", ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", ОСОБА_5 про визнання прилюдних торгів недійсними та застосування наслідків недійсності правочину скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.