6-33326ск15 Про визнання частково недійсним кредитного договору - 23.12.2015 Прийняття

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М., Леванчука А.О., Парінової І.К., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Кредобанк" до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства "Кредобанк", третя особа - ОСОБА_6, про визнання частково недійсним кредитного договору, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 8 жовтня 2015 року,

У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство "Кредобанк" (далі -ПАТ "Кредобанк") звернулося до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 5 грудня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Кредобанк" (далі - ВАТ "Кредобанк"), правонаступником якого є ПАТ "Кредобанк", та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 09Ф-051208р, за умовами якого останній було надано кредит на суму 19 933 грн 75 коп. на строк до 1 грудня 2011 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 40,5 % річних.

З метою забезпечення своєчасного та повного виконання зобов'язань ОСОБА_5 щодо повернення зазначених коштів 5 грудня 2008 року між ВАТ "Кредобанк" та ОСОБА_6 було укладено договір поруки, за яким остання як поручитель зобов'язалася відповідати перед кредитором (банком) за виконання боржником зобов'язань у повному обсязі.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_5 умов кредитного договору станом на 10 липня 2013 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 62 398 грн 02 коп., з якої: 18 617 грн 24 коп. - заборгованість за кредитом, 15 559 грн 41 коп. - заборгованість за відсотками, 28 221 грн 37 коп. - пеня, які позивач з урахуванням сплачених ОСОБА_5 2 100 грн у добровільному порядку, просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку.

У травні 2014 року ОСОБА_5 подала зустрічний позов до суду, в якому просила визнати п. 5.1 кредитного договору в частині, яка містить умови щодо сплати нею пені у розмірі подвійної процентної ставки, вказаної у п. 3.2 договору, несправедливим та недійсним.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 8 жовтня 2015 року, позов ПАТ "Кредобанк" задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на користь ПАТ "Кредобанк" 18 617 грн 24 коп. заборгованості за основною сумою кредиту, 12 459 грн 41 коп. заборгованості за відсотками, 14 110 грн 69 коп. пені, а всього 45 187 грн 34 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Ухвалені у справі судові рішення не відповідають цим вимогам.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що 5 грудня 2008 року між ВАТ "Кредобанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредобанк", та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 09Ф-051208р, за умовами якого останній було надано кредит у сумі 19 933 грн 75 коп. на строк до 1 грудня 2011 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 40,5 % річних.

У забезпечення виконання зобов'язань позичальника ОСОБА_5 за зазначеним кредитним договором 5 грудня 2008 року між ВАТ "Кредобанк" та ОСОБА_6 було укладено договір поруки.

Відповідно до п. 1.1 договору поруки поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором (банком) за виконання боржником зобов'язань у повному обсязі (повернення кредиту, сплати відсотків та комісій за користування кредитом, пені, штрафів, неустойки) за кредитним договором поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Згідно із п. 4.1 кредитного договору позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені цим договором.

Встановлено, що позичальник не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, у встановлені строки кредит не повернув, у зв'язку з чим заборгованість за кредитом станом на 10 липня 2013 року становила 18 617 грн 24 коп. Крім того, з урахуванням сплачених позичальником 1 000 грн., заборгованість за відсотками становила 12 459 грн 41 коп.

Встановивши вищезазначені обставини у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_5 належним чином не виконала своїх зобов'язань за кредитним договором, то сума кредитної заборгованості та заборгованість із відсотків підлягає стягненню у солідарному порядку з відповідачів. З урахуванням ч. 3 ст. 551 ЦК України суд зменшив розмір пені на 50% з 28 221 грн 37 коп. до 14 110 грн 69 коп., і стягнув цю суму також у солідарному порядку.

Однак з такими висновками судів погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, крім того, що їх сплив, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб'єктивне право, полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обов'язок боржника за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Аналіз ч. 4 ст. 559 ЦК України дає підстави для висновку, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у цій нормі) не є строком захисту порушеного права (строком позовної давності), а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Якщо договір поруки припинився (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), то інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що всі права та обов'язки сторін за цим договором слід вважати припиненими.

Пунктом 4.6. договору поруки від 5 грудня 2008 року, укладеному між ВАТ "Кредобанк" та ОСОБА_6, передбачено, що він діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором.

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного виконання зобов'язань за кредитним договором не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в такому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Однак, ухвалюючи рішення, суди не звернули уваги на те, що пункт 2.1 кредитного договору від 5 грудня 2008 року, укладеного між ВАТ "Кредобанк" та ОСОБА_5, встановлено строк його дії до 1 грудня 2011 року.

Отже, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

Також треба зазначити, що звернення до суду після спливу передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України у справах № 6-107цс13 від 16 жовтня 2013 року, 6-170-цс13 від 17 вересня 2014 року, які в силу ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковими для всіх судів України, однак ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди залишили їх поза увагою.

Отже, оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені як місцевим, так і апеляційним судами, то рішення місцевого суду та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 8 жовтня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.