Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Кузнєцова В.О., Євтушенко О.І., Мостової Г.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по оплаті за проживання в гуртожитку, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 грудня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року,

У березні 2015 року Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по оплаті за проживання в гуртожитку в розмірі 21 629 грн 18 коп.

На обґрунтування позову зазначав, що заборгованість за проживання в гуртожитку була виявлена під час службової перевірки 18 лютого 2015 року, в ході якої було встановлено, що відповідач не є працівником університету, не є студентом, а фактично проживає та зареєстрована в гуртожитку вкімнаті площею 34 кв. м, разом із сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який розташований по АДРЕСА_1 та знаходиться на балансі позивача. Заборгованість за проживання в гуртожитку у відповідача утворилася за період з вересня 2012 року по 25 серпня 2015 року.

Оскільки ОСОБА_4 відмовляється отримувати повідомлення про заборгованість, однак продовжує проживати в гуртожитку та сплачувати за проживання, але в меншому розмірі ніж встановлено, університет просив стягнути на його користь з відповідача 21 629 грн 18 коп.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі борг по оплаті за проживання в гуртожитку в розмірі 21 629 грн 18 коп.

Вирішено питання щодо судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Відповідно до ст. 67 ЖК УРСР плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно з ч. 1 ст. 68 ЖК УРСР наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Судом установлено, що гуртожиток розташований по АДРЕСА_1 перебуває на балансі університету.

Наказом від 01 березня 2002 року № 34-к ОСОБА_4 була прийнята на посаду спеціаліста І категорії спортивного центру університету.

Наказом № 525-к від 08 жовтня 2012 року відповідачбула переведена на посаду провідного фахівця відділу охорони праці університету.

Наказом № 750-к від 22 грудня 2014 року ОСОБА_4 була звільнена за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідач разом із сином фактично проживає та зареєстрована в зазначеному гуртожитку, в кімнаті площею 34 кв. м з 12 жовтня 2001 року та по теперішній час.

18 грудня 2006 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 65 на проживання в гуртожитку, в пункті 4.1 якого зазначена щомісячна плата за проживання в розмірі 87 грн, а пунктом 6.1 цього договору передбачено термін його дії з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, будь-яких положень щодо автоматичної пролонгації строку дії договір не містить, а інших договорів сторони не укладали.

Пунктом1.7 Положення про гуртожиток та п. 1.4 Правил внутрішнього розпорядку, при поселенні в гуртожиток університету укладається договір на проживання, а не договір на надання житлово - комунальнихпослуг.

Виходячи з п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

А виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором (п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про комунальні послуги").

Нормою пункту 10.2 Положення про гуртожиток встановлено, що розмір місячної плати за користування житловим приміщенням, місцями загального користування та за надані житлово-комунальні послуги встановлюється керівництвом університету відповідно до законодавства, тарифів, порядку розрахунків.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини, справи, правильно визначивши характер спірних правовідносин та які норми матеріального права підлягають застосуванню до таких, обґрунтовано виходив із того, що відповідач належним чином не сплачує за проживання в гуртожитку, розмір заборгованості підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 58, 59 ЦПК України, а тому така заборгованість підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь позивача. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не звільняє відповідача від сплати за проживання, розмір заборгованості нараховано в межах строку позовної давності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, оскільки вони узгоджуються з матеріалами та обставинами справи.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 висновків судів не спростовують.

Матеріали витребуваної справи не свідчать про те, що судами при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Таким чином, оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи вищенаведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 грудня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.