Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф., Черненко В.А., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: публічне акціонерне товариство комерційний банк "Надра", кредитна спілка "Тринадцята зарплата", про визнання договору купівлі-продажу квартири неукладеним (недійсним) та визнання права власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Володарського районного суду Київської області від 12 січня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 14 квітня 2015 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 11 квітня 2008 року між кредитною спілкою "Тринадцята зарплатня" (далі - КС "Тринадцята зарплатня") та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір № 06/04/08, за умовами якого остання отримала кредитні кошти в сумі 500 тис. грн для власних потреб строком на три місяці до 11 липня 2008 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 72% річних. 25 квітня 2008 року між позивачем та КС "Тринадцята зарплатня" укладено договір поруки № 14/04/08-1, згідно з яким поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання кредитних зобов'язань боржника за указаним кредитним договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував, що оскільки ОСОБА_8 належним чином не виконала умови договору він, як поручитель за договором поруки № 14/04/08-1, 03 вересня 2008 року передав (продав) квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 284 кв.м на користь ОСОБА_7 за ціною 1 142 600 грн.

Посилаючись на те, що договір купівлі-продажу указаної квартири від 03 вересня 2008 року вчинено ним як поручителем боржника за кредитним договором № 06/04/08 з метою погашення кредитної заборгованості ОСОБА_8, однак кошти від продажу його квартири не були зараховані на погашення спірної заборгованості, позивач просив суд визнати договір купівлі-продажу квартири від 03 вересня 2008 року неукладеним (недійсним), як такий, що вчинено під впливом помилки.

Рішенням Володарського районного суду Київської області від 12 січня 2015 року у позові відмовлено у зв'язку із недоведеністю позовних вимог.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 14 квітня 2015 року скасовано рішення Володарського районного суду Київської області від 12 січня 2015 року.

Ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено з інших підстав.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити у справі нове рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Судами встановлено, що 11 квітня 2008 року між КС "Тринадцята зарплатня" та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір № 06/04/08, за умовами якого кредитор відкриває позичальнику кредитну лінію у розмірі 500 тис. грн на строк у 3 місяці для власних потреб зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 72 % річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 25 квітня 2008 року між КС "Тринадцята зарплатня" та ОСОБА_6 було укладено договір поруки № 14/04/08-1, відповідно до якого останній зобов'язувався відповідати перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, що передбачені кредитним договором № 06/04/08.

03 вересня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу, за яким позивач продав, а відповідач купила квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 284 кв.м, за ціною 1 142 600 грн.

Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 06 грудня 2014 року, власником об'єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 03 вересня 2008 року. При цьому вказана квартира є предметом іпотеки згідно договору іпотеки від 03 вересня 2008 року укладеним з ВАТ КБ "Надра".

Відмовляючи у позові з підстав недоведеності позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що ОСОБА_6 не довів належними та допустимими доказами ті обставини, якими обґрунтовано його позовні вимоги, а саме - укладення договору купівлі-продажу спірної квартири від 03 вересня 2008 року під впливом помилки, що було б підставою для визнання недійсним оспореного правочину.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у своїй позовній заяві ОСОБА_6 просив суд визнати неукладеним договір купівлі-продажу від 03 вересня 2008 року, однак, відповідно до положень чинного законодавства позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає можливим способам захисту своїх прав, які позивач вважає порушеними.

Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають з огляду на наступне.

Загальні положення про правочини та правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону визначені гл. 16 ЦК України (435-15) .

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_6 вказував на те, що договір купівлі-продажу указаної квартири від 03 вересня 2008 року вчинено ним як поручителем боржника за кредитним договором № 06/04/08 з метою погашення кредитної заборгованості ОСОБА_8, а оскільки кошти від продажу його квартири не були зараховані на погашення спірної заборгованості, позивач просив суд визнати договір купівлі-продажу квартири від 03 вересня 2008 року неукладеним (недійсним), як такий, що вчинено під впливом помилки.

Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки визначені у ст. 229 ЦК України, згідно з якою якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_6 зводяться до визнання спірного договору купівлі-продажу квартири неукладеним (недійсним), тобто вимоги щодо недійсності оспореного правочину, як такого, що вчинений під впливом помилки були складовою позовних вимог.

Відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції в порушення вимог ч. 4 ст. 10, ч. 1 ст. 11, 212- 214, 303, 316 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, не дав належної оцінки доводам позивача, якими обґрунтовані позовні вимоги, зокрема не врахував, що позивачем порушено питання недійсності договору купівлі-продажу від 03 вересня 2008 року, а тому висновок апеляційного суду про відмову у позові з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту свого права є передчасним.

Отже, неповно з'ясувавши дійсні обставини справи, не давши належної оцінки доказам, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду Київської області від 14 квітня 2015 року із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 14 квітня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.