6-16574ск15 Про відшкодування збитків, завданих злочином - 23.12.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Кагарлицького міжрайонного прокурора в інтересах Ржищівської міської ради Київської області до ОСОБА_4 про відшкодування збитків, завданих злочином, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ржищівського міського суду Київської області від 14 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2015 року,

У грудні 2014 року Кагарлицький міжрайонний прокурор в інтересах Ржищівської міської ради Київської області звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_4 на користь Ржищівської міської ради Київської області 17 514 грн 89 коп. на відшкодування збитків, завданих злочином. Свої вимоги прокурор обґрунтовував тим, що відповідач, працюючи на посаді Ржищівського міського голови, на яку був обраний 26 березня 2006 року, будучи службовою особою, вчинив злочин, а саме: заволодів чужим майном шляхом зловживання службовим становищем та перевищення службових повноважень, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам місцевої територіальної громади.

Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 14 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2015 року, позов задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Ржищівської міської ради Київської області грошові кошти у сумі 17 514 грн 89 коп.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, провадження у справі закрити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають зазначеним нормам процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, який набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , інші прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом згідно з положеннями ст. 212 ЦПК України.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 лютого 2004 року № 12 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ" (n0003700-04) , звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави (її компетентних органів) від засудження особи, яка вчинила злочин, та застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Закриття справ щодо таких осіб є проявом загальної тенденції розвитку кримінального законодавства у напрямі пом'якшення відповідальності за злочини невеликої та середньої тяжкості, вчинені вперше, законодавчим втіленням державного гуманізму, наданням державою людині, яка оступилася, можливості виправитися. Водночас звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи.

Пунктами 13, 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року № 3 "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" (v0003700-89) роз'яснено, що покладаючи на підсудного обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду, суд має виходити з установленого законом правила про те, що шкода, заподіяна злочином, підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Суд може зменшити розмір відшкодування заподіяної шкоди лише з підстав, передбачених законодавством, з наведенням у вироку відповідних мотивів. Не підлягає зменшенню розмір шкоди, якщо вона заподіяна злочинними діями засудженого, вчиненими з корисливою метою.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Судом установлено, що вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 24 грудня 2013 року ОСОБА_4 визнано винним за ч. 2 ст. 191 КК України та призначено покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих обов'язків, строком на 2 роки. На підставі ст. 49 КК України звільнено ОСОБА_4 від призначеного покарання за закінченням строків давності.

Вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 24 грудня 2013 року встановлено, що злочинними діями ОСОБА_4 Ржищівській міській раді Київської області завдано шкоди на суму 17 514 грн 89 коп.

За таких обставин суд обґрунтовано вважав, що винні дії відповідача знаходяться в прямому причинному зв'язку із заподіяною матеріальною шкодою.

Отже, висновок суду про задоволення позову ґрунтується на встановлених у справі обставинах і вищевказаних вимогах закону.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку відповідно до положень ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд з дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, в результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Так, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи апеляційної скарги відповідача про те, що грошова сума 17 514 грн 89 коп. була вже предметом розгляду у суді та входила до складу загальної суми позову у розмірі 45 244 грн 67 коп., поданого у листопаді 2010 року Кагарлицьким міжрайонним прокурором, у задоволенні якого було відмовлено.

На спростування цих доводів суд правильно зазначив, що грошові кошти у сумі 17 514 грн 89 коп. в якості розміру майнової шкоди встановлено вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 24 грудня 2013 року, яким відповідача визнано винним у скоєнні умисних протиправних дій, заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою службовим становищем, чим спричинено шкоду охоронюваним законом правам та інтересам місцевої територіальної громади - Ржищівської міської ради Київської області.

Зокрема, суд установив, що за період із листопада 2006 року до жовтня 2008 року відповідачу ОСОБА_4 як Ржищівському міському голові були безпідставно нараховані та виплачені грошові кошти на загальну суму 17 514 грн 89 коп. на підставі підписаних та виданих ним же розпоряджень: від 14 листопада 2006 року № 580, від 18 грудня 2006 року № 645, від 20 квітня 2007 року № 205, від 23 травня 2007 року № 274, від 21 червня 2007 року № 350, від 20 серпня 2007 року № 500, від 27 серпня 2007 року № 513, від 24 вересня 2007 року № 578, від 22 жовтня 2007 року № 656, від 14 грудня 2007 року № 791, від 30 січня 2008 року № 38, від 25 лютого 2008 року № 102, від 25 березня 2008 року № 156, від 15 квітня 2008 року № 212, від 23 травня 2008 року № 270, від 18 липня 2008 року № 400, від 18 серпня 2008 року № 479, від 24 вересня 2008 року № 561, від 27 жовтня 2008 року № 618.

Наведені в касаційній скарзі доводи відповідача про те, що вищевказаний вирок суду не є окремою підставою для звернення до суду з позовом, а є одним із доказів та має бути оцінений судом згідно зі ст. 212 ЦПК України; підстави та предмет обох позовів від 09 листопада 2010 року та 12 грудня 2014 року є тотожними; указаний позов подано із пропущенням строку позовної давності, на чому наголошував відповідач та просив застосувати строк позовної давності, проте такі доводи залишилися поза увагою й належною правовою оцінкою судів обох інстанцій, - висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії касаційного розгляду справи недопустимо.

Крім того, слід зазначити, що за приписами ч. 2 ст. 337 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Отже, судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому згідно зі ст. 337 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ