Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ступак О.В., Коротуна В.М., Парінової І.К.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" про стягнення суми неодержаної заробітної плати, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року,

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 21 січня 1987 року він був прийнятий слюсарем-сантехніком 6-го розряду на дільницю протипожежної автоматики та димовидалення по переводу з Київського СМУ ППА та ОС на "Поліграфічний комбінат ЦК ЛКСМУ "Молодь", правонаступником якого є ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів". 07 серпня 2014 року його посада була скорочена. 06 жовтня 2014 року йому було запропоновано залишитися в цеху з перекваліфікацією зі збереженням середньої заробітної плати, на що він погодився. 17 квітня 2015 року він звільнився за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію. Зазначив, що із 04 листопада 2014 року його заробітна плата була скорочена на 24 %, внаслідок чого ним недоотримано заробітну плату та премію за листопад та грудень 2014 року. Крім того, ним недоотримано оплату за відпустку за 2015 рік та за невикористану відпустку за 68 днів у розмірі 1 632 грн. Згідно з колективним договором на 2015 рік відповідач невірно розрахував та недоплатив йому одноразову грошову виплату у розмірі 11 847 грн 32 коп. Також зазначав про затримку виплати належних йому сум, оскільки остаточній розрахунок з ним було проведено 07 травня 2015 року. Враховуючи викладене, просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму ненарахованої та невиплаченої за скорочення заробітної плати на 24 % у розмірі 3 065 грн, заборгованість із оплати відпустки за 2015 рік та за невикористану відпустку у розмірі 1 632 грн, суму недоплаченої одноразової грошової винагороди за безперервний стаж у розмірі 11 847 грн 32 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та вирішити справу по суті (передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції), обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

За змістом ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України "Про оплату праці" до структури заробітної плати відносяться інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно з п. п. 2, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки. При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основана заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії, винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Частиною 1 ст. 83 КЗпП України установлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) , якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Тобто, виплата компенсації за невикористані дні відпустки передбачена саме за останній рік, який передував звільненню, якщо працівник не використав щорічну відпустку зі своєї вини.

Крім того, згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Так, судом установлено, що згідно з п. 3.2 та п 3.2.10 колективного договору Поліграфічного комбінату "Україна" на 2015 рік працівникам комбінату можуть встановлюватися надбавки, зокрема робітникам 6-го розряду за високу професійну майстерність у розмірі 24 % тарифної ставки. При цьому, застосовування до працівників форми стимулювання праці у вигляді надбавки за високу професійну майстерність, за умови виконання працівником своєї роботи на високому професійному рівні є правом, а не обов'язком підприємства.

На підставі наказу відповідача від 31 грудня 2014 року № 1471-к "Про надбавку за професійну майстерність" позивачу із 05 січня 2015 року встановлено надбавку за високу професійну майстерність у розмірі 24 % тарифної ставки.

За таких обставин суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо нарахування позивачу надбавки за високу професійну майстерність за період із листопада 2014 року до грудня 2014 року.

На підставі наявних у справі доказів суд установив, що нарахована для виплати позивачу сума за відпустки становить 8 072 грн 79 коп. і вона була виплачена позивачу, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення оплати за відпустку 2015 року та невикористану відпустку. При цьому суд правильно урахував, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження наявності у нього невикористаної відпустки у розмірі 68 днів.

Крім того, правильним є також висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми недоплаченої одноразової допомоги у розмірі 11 847 грн 32 коп., оскільки відповідно до змісту колективного договору ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" на 2015 рік, з урахуванням роз'яснень, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) , відповідач правильно нарахував суму одноразової допомоги, яка складається з 6 середньомісячних заробітних плат у розмірі 36 242 грн 82 коп.

На спростування доводів позивача про необхідність виплати йому 7 середньомісячних заробітних плат суд обґрунтовано зазначив, що згідно зі змістом вищевказаного колективного договору одноразове заохочення у розмірі 7 заробітних плат застосовується до працівників, які мають безперервний стаж роботи понад 30 років, проте безперервний стаж роботи позивача складає 28 років (1987-2015 роки), у зв'язку з чим сума до виплати становить 6 середньомісячних заробітних плат, як і було нараховано відповідачем.

Оцінивши належним чином зібрані у справі докази, суд дійшов правильного висновку, що у день звільнення позивача - 17 квітня 2015 року відповідачем на підставі наказу від 17 квітня 2015 № 357-к було здійснено виплату позивачу всіх належних на дату звільнення грошових коштів; перерахування на картковий рахунок позивача грошових коштів у сумі 40 тис. грн підтверджується відміткою банку на платіжній відомості від 17 квітня 2015 року № 435.

Крім того, суд правильно зазначив, що не є підставою для застосуванням ст. 117 КЗпП України факт виплати позивачу 06 травня 2015 року частини премії за березень 2015 року та винагороди за 2014 рік у розмірі 2 589 грн 72 коп., тобто після звільнення, оскільки вказані виплати були нараховані відповідачем на підставі наказу від 21 квітня 2015 року № 376-к "Про преміювання" та наказу від 29 квітня 2015 року № 400-к "Про виплату винагороди". Оскільки вказані накази були прийняті на підприємстві після звільнення позивача, то станом на 17 квітня 2015 року не було підстав для їх виплати.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним, законним та обґрунтованим є висновок суду про відмову у задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю заявлених позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, в результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії касаційного перегляду справи недопустимо.

Отже, судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.