Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф.,

Черненко В.А., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та усунення перешкод у здійсненні права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 18 серпня 2015 року,

У грудні 2014 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду із зазначеним вище позовом, у якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 - шляхом передачі ПАТ "Дельта Банк" вказаного предмета іпотеки у власність та визнати право власності на дану квартиру, виселити відповідачів та інших осіб з даної квартири, зобов'язавши надати правовстановлюючі документи на квартиру.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 08 травня 2008 року між акціонерним комерційним інвестиційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_3 був укладений договір про надання споживчого кредиту, згідно з яким останній отримав кредит в розмірі 85 500 дол. США з терміном повернення до 08 травня 2028 року, зі сплатою щомісячних ануїтентних платежів у розмірі 1005 дол. США.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за даним кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк" та відповідачами було укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_4 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" (правонаступникАКІБ "УкрСиббанк") та ПАТ "Дельта Банк" був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого до ПАТ "Дельта Банк" перейшло право вимоги за кредитним договором, укладеним 08 травня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3

Посилаючись на те, що позичальник взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2015 року у задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 18 серпня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором від 08 травня 2008 року у розмірі 117 305,28 дол. США, що еквівалентно 1 519 190 грн 89 коп., перед ПАТ "Дельта Банк" звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нерухоме майно - двокімнатну квартиру № НОМЕР_1, загальною площею 50,5 кв. м, що знаходиться у будинку АДРЕСА_1, шляхом передачі іпотекодержателю ПАТ "Дельта Банк" вказаного предмета іпотеки у власність. Визнано за ПАТ "Дельта Банк" право власності на нерухоме майно - двокімнатну квартиру № НОМЕР_1, загальною площею 50,5 кв. м, що знаходиться у будинку АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_3, ОСОБА_4 передати ПАТ "Дельта Банк" правовстановлюючі документи на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру № НОМЕР_1, загальною площею 50,5 кв. м, що знаходиться у будинку АДРЕСА_1, ключі від вхідних дверей, документи, що характеризують об'єкт нерухомості та інші документи, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (868-2013-п) "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно". В іншій частині позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судами встановлено, що 08 травня 2008 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, згідно з яким останній отримав споживчий кредит в сумі 85 500 доларів США та зобов'язався повернути його до 07 травня 2018 року.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за даним договором 08 травня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк", ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого відповідачі передали в іпотеку банку нерухоме майно, а саме - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

08 грудня 2011 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "УкрСиббанк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно з яким до ПАТ "Дельта Банк" перейшло право вимоги за кредитним договором, укладеним 08 травня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов'язань утворилася заборгованість у сумі 117 305,28 дол. США, що еквівалентно 1 519 190 грн 89 коп.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк", суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до вимог ст. 37 Закону України "Про іпотеку" договір між сторонами щодо визнання права власності на предмет іпотеки відсутній, застереження про це у договорі іпотеки не міститься, тому немає правових підстав для задоволення позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що з урахуванням положень ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

Проте з висновками судів погодитися не можна.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

У п. 4.2 договору іпотеки сторонами визначено, що звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання відповідно до умов цього договору та Закону України "Про іпотеку" (898-15) , з інших, передбачених законодавством України, підстав.

Звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду та виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до чинного законодавства України (пункт 4.4 договору).

Статтею 36 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Пункт 5.2 договору іпотеки від 08 травня 2008 року передбачає можливість передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки виключно на підставі окремого договору, укладеного до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Проте апеляційний суд не дослідив, чи укладався окремий договір про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на нього між сторонами.

У п. 38 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) судам роз'яснено, що у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (ст. 37 Закону України "Про іпотеку"), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст. 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Проте апеляційний суд не звернув уваги на те, що договір іпотеки не передбачає такого способу захисту прав іпотеко держателя, як можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу його у власність іпотекодержателя.

Отже, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, дійшовши передчасного висновку про часткове задоволення позову.

При розгляді справи порушення допущені і районним судом.

Ухвалюючи судове рішення, апеляційний суд звернув стягнення на предмет іпотеки та зобов'язав ОСОБА_4 передати ПАТ "Дельта Банк" правовстановлюючі документи на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, ключі від вхідних дверей, документи, що характеризують об'єкт нерухомості та інші документи, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (868-2013-п) "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно".

Проте, як зазначає ОСОБА_4 у касаційній скарзі, рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 березня 2012 року визнано недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 07 квітня 2008 року між нею (відповідачкою) та ОСОБА_5 На підставі вищевказаного судового рішення 26 квітня 2012 року було припинено право власності ОСОБА_4 на спірну квартиру та відновлено реєстрацію права власності на неї за ОСОБА_5 згідно зі свідоцтвом про право власності на житло, виданим органом приватизації Соснівського райвиконкому м. Черкаси від 09 червня 1993 pоку.

З матеріалів справи, зокрема витягу про державну реєстрацію прав, виданого комунальним підприємством "Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації", станом на 26 квітня 2012 року власником квартири, що є предметом даного спору, є ОСОБА_5 (а. с. 103).

Про зазначене відповідачі вказували у своїх запереченнях на позов ПАТ "Дельта Банк", поданих до суду першої інстанції (а. с. 99).

Проте ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд зазначені обставини не перевірили та не надали ніякої оцінки зібраним доказам.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57- 60, 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обгрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявність доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

У своєму рішенні апеляційний суд відхилив доводи відповідачів про наявність судового рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 листопада 2011 року, яким попередній кредитор - ПАТ "УкрСиббанк" - вже стягнув на свою користь заборгованість з кредиту, та зазначив, що в цій справі був інший предмет позову і це рішення не виконано.

При цьому судом не було досліджено і не приєднано до матеріалів справи зазначене вище рішення від 17 листопада 2011 року і не з'ясовано, чи виконано це рішення, чим порушено принцип безпосередності судового процесу.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у процесі якого суду слід урахувати наведене та залежно від установленого вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 18 серпня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.