6-28414ск15 Про стягнення суми боргу за договором позики - 23.12.2015 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення суми боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2015 року,

У травні 2014 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення суми боргу, посилаючись на те, що 05 і 08 серпня 2011 року надав відповідачам в борг 45 000 грн, які останні зобов'язалися повернути до 01 січня 2014 року, про що ОСОБА_6 власноруч у присутності чоловіка ОСОБА_5 написала розписки, проте кошти до теперішнього часу не повернули.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 10 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2015 року зазначене рішення міського суду скасовано й позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 суму боргу за договором позики в рівних частках з кожного по 22 500 грн. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасовано, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування не встановлено.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 цього Кодексу).

Позичальник, як передбачено ст. 1049 ЦК України, зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 63 CК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Частиною 2 ст. 65 цього Кодексу передбачено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язок для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використовується в інтересах сім'ї.

Отже, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов'язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов'язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім'ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім'ї.

Таким чином, установивши, що кошти отримані за договорами позики від 05 і 08 серпня 2011 року були використані в інтересах сім'ї, суд апеляційної інстанції дійшов вірного по суті й обґрунтованого висновку про стягнення суми боргу з відповідачів на користь позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони узгоджуються з матеріалами та обставинами справи.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 на увагу не заслуговують та висновків суду не спростовують.

Матеріали витребуваної справи не свідчать про те, що апеляційним судом при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Таким чином, оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи вищенаведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ