Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Савченко В.О., Амеліна В.І., Остапчука Д.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання правочинів недійсними, за касаційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2015 року,

У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання правочинів недійсними.

Зазначала, що після смерті батька ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. При оголошенні заповіту їй стало відомо, що частина майна, належного спадкоємцю була відчужена ним на підставі договорів дарування, а також було вчинено інші правочини. Крім того, їй стало відомо, що у червні 2007 року її батько уклав шлюб із ОСОБА_5, яка також зазначена спадкоємцем померлого ОСОБА_7

Вважає, що заповіт ОСОБА_7 та вчинені ним правочини, а також укладений ним шлюб з ОСОБА_5 є недійсними, оскільки на час вчинення таких дій спадкодавець унаслідок тяжкого психічного стану не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_4 просила визнати недійсними договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 11 грудня 2012 року, договір дарування квартири АДРЕСА_2 від 11 грудня 2012 року, заповіт ОСОБА_7 від 23 травня 2012 року, довіреність від 03 червня 2011 року видану на ім'я ОСОБА_5, а також укладений 23 червня 2007 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_5

РішеннямЖовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2015 року, позов задоволено.

Визнано недійсними правочини, вчинені ОСОБА_7: договір дарування від 11 грудня 2012 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1; договір дарування від 11 грудня 2012 року предметом якого є квартира АДРЕСА_2; заповіт складений ОСОБА_7 23 травня 2012 року; довіреність, видану ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_5 від 03 червня 2011 року.

Визнано недійсним шлюб, укладений 23 червня 2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

ОСОБА_6 у поданій касаційній скарзі просить судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права й ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, відсутність в особи на момент вчинення правочину необхідного обсягу цивільної дієздатності є підставою для недійсності такого правочину.

Згідно ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року (v0009700-09) правила ст. 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із тих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 212 ЦПК України.

Отже, підставою для визнання правочину недійсним по ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Таким чином, установивши, що висновок проведеної у справі посмертної судово-психіатричної експертизи містить чіткий й конкретний висновок про те, що ОСОБА_7 на час укладення спірних правочинів та шлюбу, внаслідок психічного захворювання, не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, суди дійшли вірного й обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони узгоджуються з матеріалами та обставинами справи.

Доводи касаційних скарг ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на увагу не заслуговують та висновків судів не спростовують.

Матеріали витребуваної справи не свідчать про те, що судами при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Таким чином, оскаржувані рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи вищенаведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скаргиОСОБА_5, ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.