Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Карпенко С.В., Мостової Г.І., Наумчука М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" про стягнення банківського вкладу, відсотків за користування вкладом, інфляційних витрат та 3 % річних, за касаційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" - Багрової Євгенії Олегівни - на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року, окрему ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2015 року,

У вересні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк") про стягнення банківського вкладу, відсотків за користування вкладом, інфляційних витрат та 3 % річних.

На обґрунтування вимог посилалася на те, що між нею та ПАТ "Акцент-Банк" укладено договір від 26 вересня 2013 року № SAMAB01000001436770 (вклад "Стандарт на 12 мес."), відповідно до умов якого клієнт передає банку грошові кошти для розміщення на депозитному вкладі. Сума вкладу складає 20 000 грн. Вклад оформлюється на строк 366 днів - по 26 вересня 2014 року включно.

Умовами договору передбачено, що на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 19,5 річних. Період нарахування відсотків за вкладом - 1 місяць. Договір набирає чинності з моменту підписання.

Згідно з п. 9 договору сторони мають право достроково розірвати договір, повідомивши про це одна одну за 2 банківських дні до дати розірвання договору.

ОСОБА_6 подала заяву від 28 квітня 2014 року до відповідача, в якій просила повернути їй грошові кошти за всіма договорами банківських вкладів, зокрема і за вказаним договором. Проте грошові кошти та відсотки, які передбачені умовами спірного договору, відповідачем не повернуті, відповідь позивачу не надана.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив розірвати вказаний депозитний договір, стягнути на її користь з відповідача 20 000 грн банківського вкладу, 3 900 грн відсотків за користування вкладом, 3 369 грн інфляційних втрат та 717 грн - 3 % річних.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року позов ОСОБА_6 до ПАТ "Акцент-Банк" про стягнення банківського вкладу, відсотків за користування вкладом, інфляційних витрат та 3 % річних задоволено.

Розірвано договір від 26 вересня 2013 року № SAMAB01000001436770 вклад ("Стандарт на 12 мес."), укладений між ОСОБА_6 та ПАТ "Акцент-Банк".

Стягнуто з ПАТ "Акцент-Банк" на користь ОСОБА_6 банківський вклад за договором від 26 вересня 2013 року № SAMAB01000001436770 вклад "Стандарт на 12 мес." в сумі 20 000 грн, відсотки за користування вкладом в сумі 3 900 грн, інфляційні витрати в сумі 3 369 грн та 3 % річних у сумі 717 грн. Вирішено питання про стягнення судового збору.

Окремою ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року порушено питання перед Національним банком України про необхідність проведення перевірки ПАТ "Акцент-Банк" з питання дотримання законодавства України при поверненні вкладів громадянам України, а також для вжиття відповідних заходів та усунення причин порушень та умов.

Про виявлені порушення чинного законодавства України при виплаті вкладів громадянам України повідомити Генеральну прокуратуру України для вжиття відповідних заходів щодо усунення причин порушень та умов. Про вжиті заходи повідомити Оболонський районний суд м. Києва протягом місяця з дня надходження окремої ухвали.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2015 року окрему ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року залишено без змін.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2015 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року скасовано в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних вимог відмовлено.

В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ПАТ "Акцент-Банк" - Багрова Є.О. - порушує питання про скасування оскаржуваних рішень судів із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 26 вересня 2013 року між ОСОБА_6 та ПАТ "Акцент-Банк" укладено договір № SAMAB01000001436770 (вклад "Стандарт на 12 мес.") (а. с. 9) - строковий договір банківського вкладу, договір набирає чинності з дня його підписання, тобто 26 вересня 2013 року, договір підписаний сторонами та його дійсність не оскаржується.

Відповідно до п. 4 договору дія його зупиняється з виплатою вкладнику всієї суми вкладу разом з процентами, нарахованими відповідно до умов договору. Якщо вкладник вимагає повернути частину вкладу, обов'язки сторін припиняються, а вклад повертається.

Згідно з п. 9 договору у вкладника є право достроково розірвати даний договір, повідомивши про це банк за два банківських дні до дати розірвання договору.

За п. 11 договору, якщо вкладник вимагає розірвати договір, а строк вкладу не закінчився, вкладнику повертається сума вкладу. За неповний строк вкладу відсотки сплачують по заниженій у 2 рази процентній ставці (з урахуванням п. 8 договору) за фактичу кількість днів, що минули з дати оформлення вкладу до дня розірвання договору.

Договором передбачено, що за меморіальним ордером відбувається списання банком коштів з рахунка (п. 16).

Спори, що виникають між сторонами, вирішуються відповідно із чинним законодавством України (п. 18). У разі порушення умов договору порушник несе відповідальність, передбачену чинним законодавством України (п. 20). Повернення вкладу гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (п. 22).

Відповідно до п. 23 договору банком відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1, на який зараховується вклад. На суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 19,5 % річних. Період нарахування відсотків - один місяць. Сума вкладу - 20 000 грн. Вклад оформлюється на строк 366 днів - по 26 вересня 2014 року. Також у договорі зазначено, що вклад оформлено 26 вересня 2013 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався положеннями ст. ст. 526, 610, 611, 1058, 1059, 1060 ЦК України та виходив з того, що умовами договору передбачено передача коштів вкладу банку, його прийняття на відповідний рахунок, оскільки відповідач після звернення позивача не повернув суму депозитного вкладу та не сплатив суму нарахованих відсотків за користування ним, відповідач порушив умови договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат на 3 % річних, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки термін дії договору закінчувався 26 вересня 2014 року, на час звернення позивача до суду не мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання, а на час строку дії договору було встановлено відсоткову ставку - 19,5 річних, тому нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на час дії договору не було передбаченого його умовами.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.

Заперечуючи проти позову та звертаючись з апеляційною скаргою, відповідач посилався на те, що позивачем не надано належних доказів існування правовідносин за спірним договором банківського вкладу та не підтверджено знаходження спірних грошових сум на депозитному рахунку (а. с. 65-71).

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на закріплене в ЦК України (435-15) та інших нормативно-правових актах визначення договору банківського вкладу, - банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Положення ст. 1059 ЦК України врегульовує питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору.

Відповідно до ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

При вирішенні питання щодо дотримання письмової форми договору слід врахувати також п. 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) (далі - Положення).

Відповідно до п. 1.4 Положення залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (z0790-11) (далі - Інструкція), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірні" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Отже, виходячи з положень ст. 1059 ЦК України, п. 1.4 Положення, п. 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

У справі, яка переглядається, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції не звернули уваги на те, що у матеріалах справи відсутні дані, які б вказували на те, що позивачем внесено грошові кошти за договором банківського вкладу і відповідачем видано відповідно ощадну книжку, сертифікат чи інший документ, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами), та дійшли помилкового висновку про наявність між сторонами договірних відносин, які регулюються главою 72 ЦК України (435-15) .

Допущені судами порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) під час вирішення позовних вимог про розірвання договору банківського вкладу та стягнення вказаних сум унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та оскільки від установлення вказаних вище обставин залежить правильність вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за користування вкладом, інфляційних витрат та 3 % річних, оскаржувані рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2015 року не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим вони підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановляючи окрему ухвалу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач, який є банківською установою, що зареєстрована на території України і повинна здійснювати свою діяльність відповідно до законодавства України, застосовує у своїй діяльності законодавство Російської Федерації на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим щодо виплати за депозитним договорами громадян України, що є явним порушенням Конституції України (254к/96-ВР) , чинного законодавства України, прав і свобод громадян України, про що вважав за необхідне повідомити Національний банк України та Генеральну прокуратуру України з метою вжиття відповідних заходів та усунення причин порушень та умов, що до них призвели.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені судом під час розгляду справи порушення закону, встановлені причини та умови, що сприяли вчиненню порушення (ч. 1 ст. 211 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, мають право в тому числі: давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

Враховуючи викладене, суди не звернули уваги на те, що заперечуючи проти позову, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, відповідач обґрунтовував свої заперечення законодавством Російської Федерації та скористався наданими йому ч. 1 ст. 27 ЦПК України правами на подання заперечення проти клопотань, доводів і міркувань позивача та на звернення з викладенням доводів для скасування рішення суду першої інстанції, та у зв'язку із цим дійшли помилкового висновку про те, що відповідач застосовує у своїй діяльності законодавство Російської Федерації на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим щодо виплати за депозитними договорами громадян України, внаслідок чого у суду не було передбачених законом підстав для постановлення окремої ухвали відносно відповідача.

Судами під час постановлення окремої ухвали допущені порушення норм процесуального права, у зв'язку із чим окрема ухвала Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року та ухвала апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2015 року з наведених підстав підлягають скасуванню відповідно до ст. 342 ЦПК України

Керуючись ст. ст. 211, 336, 338, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" - Багрової Євгенії Олегівни - задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2015 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Окрему ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2015 року скасувати.

ухвала оскарженню не підлягає.