Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Юровської Г.В., суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М., Нагорняка В.А., Писаної Т.О., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на Ѕ частину квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 30 березня 2015 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 05 серпня 2015 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, в якому зазначала, що з 28 грудня 1995 року по 10 червня 2002 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі ОСОБА_11 За час проживання у шлюбі була придбана квартира АДРЕСА_1. Після розірвання шлюбу вони дійшли згоди про добровільний поділ рухомого майна та квартири, але юридично не оформили поділ майна.

У зв'язку з тим, що позивачка у липні 2013 року дізналась про смерть ОСОБА_11, ОСОБА_6 просила суд визнати недійсним видане 10 грудня 2013 року Другою полтавською державною нотаріальною конторою після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_11 свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_9, ОСОБА_12 та ОСОБА_12 по 1/3 частини квартири АДРЕСА_1; визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири, посвідчений Полтавською універсальною агропромисловою біржею від 02 грудня 1997 року № 47-Н; визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири та витребувати вищевказану квартиру у ОСОБА_10

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 30 березня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 05 серпня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивачем пропущено передбачений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності звернення до суду, оскільки про порушення свого права вона дізналася в 2002 році, а до суду з позовом звернулася у грудні 2014 року.

Апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції та відмовивши у задоволенні позову, виходив із того, що із вимогою про поділ спірної квартири позивач звернулася із пропуском встановленого ч. 3 ст. 29 КпШС України трирічного строку позовної давності. Крім того, позивачем пропущено встановлений ст. 257 ЦК України строк позовної давності, оскільки з вимогою про порушення свого права вона дізналася після розірвання шлюбу у 2002 році. В іншій частині позовних вимог позивачу відмовлено за необґрунтованістю.

Такі висновки апеляційного суду відповідають матеріалам справи з огляду на наступне.

Судом установлено, що 28 грудня 1995 року ОСОБА_6 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_11, який 10 червня 2002 року було розірвано. За період перебування в шлюбі ними було придбано квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Полтавською універсальною агропромисловою біржею від 02 грудня 1997 року № 47-Н.

Шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 було розірвано в 2002 році.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_11 помер.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 10 грудня 2013 року квартиру АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_11 успадкували дружина - ОСОБА_9 та сини: ОСОБА_7 та ОСОБА_7 (а. с. 230).

27 грудня 2013 року між ОСОБА_7, ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавці передають, а покупець приймає у власність квартиру АДРЕСА_2 Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Якименко О.В. за реєстровим номером № 2094.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_6 просила визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири, посвідчений Полтавською універсальною агропромисловою біржею від 02 грудня 1997 року № 47-Н. При цьому, послалась на те, що відсутність нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 тягне за собою його недійсність. Після розірвання шлюбу вона та ОСОБА_11 звертались до нотаріуса для оформлення поділу майна, але їм було відмовлено через відсутність нотаріального оформлення договору.

Відповідно до ст. ст. 57, 58 Конституції України, ст. 5 ЦК України до застосування підлягають акти цивільного законодавства, що регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Враховуючи, що спірні правовідносини виникли у грудні 1997 року, для їх врегулювання апеляційний суд обґрунтовано застосував ЦК УРСР (1540-06) в редакції 1963 року.

Статтею 47 ЦК УРСР (1963 р.) була передбачена обов'язковість нотаріальної форми угоди і наслідки недотримання такої форми.

Частиною 2 ст. 47 ЦК УРСР (1963 р.) передбачено, що у разі, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, яка потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, що виконала угоду, визнати угоду дійсною.

У даному випадку наступне нотаріальне посвідчення угоди не вимагається.

Судом не встановлено, що сторони угоди ухилялись від нотаріального посвідчення угоди. Набувач за життя до суду з позовом про визнання дійсною даної угоди не звертався.

Як вбачається з матеріалів справи, право власності на спірну квартиру за ОСОБА_11 зареєстроване в органах Полтавського бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" 10 грудня 1997 року за № 15959 в реєстровій книзі 115. Його право власності ніким не оспорювалось.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) (2004 року) до договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Біржова угода купівлі-продажу від 02 грудня 1997 року носила реальний характер, повністю виконана, зареєстрована належним чином. Реєстрація права власності на підставі даного договору є законною та не оспорювалась.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання вищезазначеного договору дійсним.

ОСОБА_6 також заявила позовні вимоги про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2, з тих підстав, що дана квартира придбана в період шлюбу за спільні кошти, тому є спільним майном подружжя.

Відповідно до ст. ст. 22, 28 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, і в разі поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Таким чином, спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

Проте відповідно до ч. 3 ст. 29 КпШС України, для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Позивач своєчасно своїм правом не скористалася.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положеннях ЦК України (435-15) (2004 року) зазначено, що правила Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких встановлений законодавством, то діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 було розірвано в 2002 році, тому закінчення трирічного строку позовної давності настає в 2005 році, під час чинності Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначено в позовній заяві позивачем, після розірвання шлюбу вона та ОСОБА_11 звертались до нотаріуса для оформлення поділу майна, але їм було відмовлено. Тобто із цього часу вона дізналась про порушення свого права.

За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Судом установлено та вбачається з матеріалів справи, що на час смерті ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, йому на праві власності належала спірна квартира. Право власності спадкодавця на нерухоме майно було належним чином зареєстроване в органах БТІ. У визначений законодавством шестимісячний строк спадкоємці звернулися із відповідною заявою про прийняття спадщини, був дотриманий порядок оформлення спадщини.

За таких обставин апеляційний суд правильно встановив, що позовні вимоги про визнання недійсним, виданого 10 грудня 2013 року Другою полтавською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_11 свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_14 по 1/3 частини спірної квартири, а також про визнання дійсним укладеного 27 грудня 2013 року договору купівлі-продажу квартири є необґрунтованими, а тому правові підстави для їх задоволення відсутні.

Із матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення апеляційного суду не вбачається, що судом при розгляді скарги допущено порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 05 серпня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.