6-31136ск15 Про встановлення факту постійного проживання у квартирі та вселення до квартири - 16.12.2015 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення факту постійного проживання у квартирі та вселення до квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 18 вересня 2015 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про вселення.

Позивач посилався на те, що 30 квітня 1992 року йому як квартиронаймачу та членам його сім'ї, яка складалася із: дружини ОСОБА_5, доньки ОСОБА_6 та доньки ОСОБА_7 Виконавчим комітетом Козятинської міської ради народних депутатів було видано ордер на квартиру АДРЕСА_1, де вони всі були зареєстровані. Продовжуючи постійно проживати у зазначеній квартирі разом зі своєю сім'єю, він на прохання своєї дружини у 1998 році знявся з реєстраційного обліку та зареєстрував своє місце проживання в належному його дружині на праві приватної власності в порядку спадкування житловому будинку, який знаходиться за адресою: с. Рубанка, Козятинський район, Вінницька область. Дане прохання його дружина мотивувала тим, що їй необхідно оформити субсидію, оскільки в той час грошей на сім'ю не вистачало. Позивач вказував, що він погодився на її пропозицію, але постійно продовжував проживати разом із нею та дітьми у вищевказаній квартирі.

У 2012 році його молодша донька ОСОБА_7 переїхала жити до свого чоловіка до м. Києва і з того часу в квартирі залишилися проживати він з дружиною та старша донька зі своїм чоловіком.

У червні 2014 року після сварки із дружиною остання змінила замки у дверях квартири і зазначила, що їхня спільна квартира йому більше не належить. З часу сварки потрапити до квартири він не може.

Під час перевірки (на його прохання) Козятинською міською радою у серпні 2014 року було складено акт за фактом його проживання та з'ясувалося, що квартира, яку він отримав у 1992 році на сім'ю, була приватизована його дружиною та двома доньками.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_4 просив вселити його до квартири.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 10 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 12 грудня 2014 року, позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право користування квартирою АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на праві приватної власності.

Вселено ОСОБА_4 до квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на праві приватної власності.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 29 квітня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково, рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 10 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 12 грудня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, ОСОБА_4 на підставі ст. 31 ЦПК України змінив предмет позову та остаточно просив: встановити факт його постійного проживання у квартирі АДРЕСА_1, починаючи з 1992 року по червень 2014 року, визнати за ним право користування вказаною квартирою, вселити його до спірної квартири та стягнути солідарно з відповідачів на його користь понесені ним судові витрати.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 серпня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1, починаючи з 1992 року по червень 2014 року.

В частині позовних вимог про визнання права користування та вселення до квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 18 вересня 2015 року рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 серпня 2015 року в частині встановлення факту постійного проживання ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1 скасовано та в задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 30 квітня 1992 року ОСОБА_4, як квартиронаймачу, та членам його сім'ї, яка складалася з дружини ОСОБА_5 та доньок ОСОБА_6 та ОСОБА_7, виконавчим комітетом Козятинської міської ради народних депутатів було видано ордер на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 де вони були зареєстровані.

У 1998 році ОСОБА_4 знявся з реєстрації у вказаній квартирі та був зареєстрований в належному ОСОБА_5 на праві особистої приватної власності в порядку спадкування будинку АДРЕСА_2 Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (1382-15) визначено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 09 червня 2000 року, власниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5, ОСОБА_6. та ОСОБА_7., якими вказана квартира була приватизована відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 17 січня 2015 року, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 продали належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру ОСОБА_11

Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_4 з посиланням на його постійне проживання у вищевказаній квартирі та створені йому перешкоди у її використанні, заявлено вимоги про встановлення факту постійного проживання в квартирі АДРЕСА_1 в період з 1992 року по червень 2014 року, визнання права користування квартирою та вселення.

Відповідно ч. 1 ст. 256 ЦПК України визначено перелік фактів, які можуть бути встановлені судом, однак факт про встановлення якого заявлено вимогу, до вказаного переліку не входить.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту заявленого позову вбачається, що ОСОБА_4 не зазначено виникнення, зміна або припинення яких особистих чи майнових прав, залежить від встановлення факту постійного проживання в квартирі, тобто не дотримано вимоги ч. 2 ст. 256 ЦПК України.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_4 про встановлення факту постійного проживання в квартирі є безпідставними.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції та з їх оцінкою.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.