6-23811ск15 Про визнання недійсним договору дарування квартири та захист порушених прав власності - 16.12.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які діють в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського нотаріального округу Холодницька Віта Олександрівна, Державна реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області, Служба у справах дітей Київської обласної державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про визнання недійсним договору дарування та захист порушених прав власності, за касаційною скаргою ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які діють в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду Київської області від 02 липня 2015 року; за касаційними скаргами ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_10 на рішення апеляційного суду Київської області від 02 липня 2015 року,

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із указаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що згідно з договором довічного утримання від 16 жовтня 2009 року, посвідченим державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Іваненко Р.С. та зареєстрованим у реєстрі за № 3-2834, що був укладений між нею та ОСОБА_4, вона набула права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Після укладення вказаного договору у квартирі залишилися проживати: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, тому рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2012 року, ухваленим у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_4, усунуто перешкоди у користуванні належній їй, ОСОБА_3, на праві власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з неї ОСОБА_5, ОСОБА_6

При цьому заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 травня 2012 року, ухваленим у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, розірвано договір довічного утримання від 16 жовтня 2009 року, посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Іваненко Р.С. та зареєстрований у реєстрі за № 3-2834, спірну квартиру повернуто у власність ОСОБА_4

На підставі вказаного судового рішення Чотирнадцятою київською державною нотаріальною конторою з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна було вилучено запис № 9156403, однак ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2012 року заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 травня 2012 року скасовано.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 травня 2013 року, ухваленим у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: державний нотаріус Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Іваненко Р.С., КП "Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області", про визнання права власності, усунення перешкод у користуванні квартирою та виселення, в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Скасовано право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1; усунуто перешкоди ОСОБА_3 у проживанні та користуванні вказаною квартирою та вселено у квартиру ОСОБА_3

Рішенням апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2013 року, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 травня 2013 року скасовано в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 та ухвалено у цій частині нове рішення у справі. В задоволенні вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про скасування права власності на квартиру АДРЕСА_1 та визнання права власності на квартиру за ОСОБА_3 відмовлено. У решті рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 травня 2013 року залишено без змін.

У подальшому позивачу стало відомо, що всупереч зазначеним рішенням, ОСОБА_4 подарувала квартиру АДРЕСА_1 своїй онуці ОСОБА_7

Позивач ОСОБА_3, вважаючи, що протиправні дії відповідачів щодо укладення вищезазначеного договору дарування порушують її права як власника, просила визнати недійсним договір дарування від 28 грудня 2012 року, реєстровий № 940, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Холодницькою В.О., про те, що ОСОБА_4 (дарувальник) подарувала ОСОБА_5 і ОСОБА_6, які діють в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_7 (обдаровувана), квартиру АДРЕСА_1, у зв'язку із чим повернути вказану квартиру їй, ОСОБА_3, у власність; зобов'язати реєстраційну службу Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо інформації про власника та реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_7

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_12, посвідчений 28 грудня 2012 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Холодницькою В.О., у зв'язку із чим повернуто вказану квартиру у власність ОСОБА_3

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 02 липня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які діють в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити з інших підстав. При цьому виключити з описової та мотивувальної частин рішення апеляційного суду певні висновки.

У касаційних скаргах ОСОБА_3 та її представник - ОСОБА_10, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що 16 жовтня 2009 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчений договір довічного утримання, за умовами якого позивач зобов'язалася надавати ОСОБА_4 довічне утримання на умовах договору, а остання передала позивачці у власність квартиру АДРЕСА_1. Право власності на вказану квартиру було зареєстроване за ОСОБА_3 у встановленому законом порядку.

Після укладення вказаного договору у квартирі залишилися проживати: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, тому рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2012 року, ухваленим у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_4, усунуто перешкоди у користуванні належною їй, ОСОБА_3, на праві власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з неї ОСОБА_5, ОСОБА_6

На підставі даного судового рішення Чотирнадцятою київською державною нотаріальною конторою з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна було вилучено запис № 9156403, однак ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2012 року заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 травня 2012 року скасовано.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 грудня 2013 року, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 травня 2013 року скасовано в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 та ухвалено у цій частині нове рішення у справі. В задоволенні вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про скасування права власності на квартиру АДРЕСА_1 та визнання права власності на квартиру за ОСОБА_3 відмовлено. У решті рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 травня 2013 року залишено без змін.

28 грудня 2012 року між ОСОБА_4 та неповнолітньою ОСОБА_7, в інтересах якої діяли батьки ОСОБА_5 і ОСОБА_6, укладено нотаріально посвідчений договір дарування, за умовами якого ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1.

Договір дарування був укладений 28 грудня 2012 року, тобто після скасування Києво-Святошинським районним судом Київської області 12 листопада 2012 року заочного рішення, за яким спірна квартира була повернута у власність ОСОБА_4

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спірна квартира АДРЕСА_1, власником якої є позивачка ОСОБА_3, вибула з її володіння поза межами її волі і відчужена особою, яка не була власником цього майна, без законних на те підстав.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору дарування від 28 грудня 2012 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_6, які діяли в інтересах обдарованої ОСОБА_7, та повернення квартири у власність ОСОБА_3

При цьому, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_3 не є учасником оспорюваного правочину щодо відчуження квартири, а тому обраний нею спосіб захисту не відповідає вимогам закону, бо квартира не підлягає поверненню останній в порядку реституції за недійсним правочином, учасником якого вона не є. В даному випадку майно може бути витребувано від особи шляхом подання віндикаційного позову про витребування майна від добросовісного набувача з підстав, передбачених ст. 388 ЦК України.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного. Цивільним кодексом України (435-15) передбачено засади захисту права власності. Зокрема, ст. 387 ЦК України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом зазначених правових норм та відповідно до вимог ст. ст. 214, 307, 316 ЦПК України суди повинні були встановити: чи вибуло майно з володіння власника або володіння особи, якій воно було передане власником у користування, у силу зазначених обставин, а також чи придбав набувач це майно за відплатним договором і чи не знав та не міг знати він про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна із чужого володіння.

При цьому за змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Ураховуючи вимоги ст. 10 ЦПК України та виходячи зі змісту п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, власник зобов'язаний довести, що майно вибуло з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі, а набувач - довести, що він придбав майно за відплатною угодою та не знав і не міг знати про те, що придбає майно в особи, якій не належить право його відчуження.

Із змісту ст. 748 ЦК України випливає, що право власності у набувача за договором, який вимагає нотаріального посвідчення, виникає з моменту такого посвідчення, а за договором, який підлягає державній реєстрації, - з моменту такої реєстрації. Тому право власності на рухоме майно, відчужуване за договором довічного утримання, виникає у набувача з моменту нотаріального посвідчення, на нерухоме майно - з моменту державної реєстрації договору. Як видно із тексту коментованої статті, закон не передбачає можливості визначення іншого моменту виникнення права власності, ніж того, що передбачений ст. 334 ЦК України. Отже, у даному випадку момент нотаріального посвідчення (державної реєстрації щодо нерухомого майна) засвідчує також перехід майна у власність набувачеві незалежно від фактичної його передачі набувачеві. При цьому ст. 754 ЦК України встановлюються також певні обмеження щодо права розпорядження цим майном відчужувачем.

Як вбачається із п. 12 договору довічного утримання від 16 жовтня 2009 року, право власності на квартиру у набувача виникає з моменту державної реєстрації цього договору. В цей же день договір було зареєстровано у державному реєстрі правочинів. При цьому 20 жовтня 2009 року прийнято рішення про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3

Разом з тим, залишаючи без змін рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 травня 2013 року в незмінній після апеляційного перегляду частині та рішення апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності, усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 19 грудня 2013 року зазначила, що відповідно до п. 12 договору довічного утримання право власності на спірну квартиру виникло у ОСОБА_3 з моменту державної реєстрації цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами укладено нотаріально посвідчений договір довічного утримання, за яким ОСОБА_3 набула права власності на спірну квартиру, а право власності ОСОБА_4 на квартиру припинилося. Після ухвалення Києво-Святошинським районним судом Київської областізаочного рішення від 31 травня 2012 року право власності ОСОБА_4 було поновлено, проте дане рішення скасоване.

У зв'язку із скасуванням заочного рішення, яке стало правовою підставою для поновлення права власності ОСОБА_4 на спірну квартиру, в останньої припинилися права на неї, а тому будь-яке розпорядження даною квартирою зі сторони останньої після скасування рішення є неправомірним.

Майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 квітня 2014 року у справі № 6-146цс13, яка є обов'язковою для всіх судів України.

Враховуючи те, що неповнолітня ОСОБА_7 є добросовісним набувачем спірної квартири, придбаної за безвідплатним договором дарування, ОСОБА_3, яка вважає себе власником спірної квартири, однак не є стороною вказаного правочину, має право витребувати квартиру в останньої на підставах, передбачених ч. 3 ст. 388 ЦК України, а не шляхом визнання вказаного договору дарування недійсним та застосування наслідків його недійсності.

Вказаного висновку дійшов суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення.

Перевіривши доводи касаційних скарг та дослідивши матеріали справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про відхилення касаційних скарг та залишення без змін рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2014 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення апеляційного суду Київської області від 02 липня 2015 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані, а доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які діють в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, відхилити.

Касаційні скарги ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_10 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2014 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення апеляційного суду Київської області від 02 липня 2015 року залишити без змін.