Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором кредиту, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 13 січня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 17 лютого 2015 року,

У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість по кредитному договору, яка, станом на 31 жовтня 2014 року, становить 14172,73 грн та складається з: 3907,08 грн - заборгованість за кредитом, 7190,93 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1923,64 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом; 500 грн - штраф (фіксована частина); 651,08 грн - штраф (процентна складова).

Позов мотивовано тим, що 27 червня 2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, згідно умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 4000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. В порушення умов договору відповідач зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 31 жовтня 2014 року складає суму 14172,73 грн, в тому числі: 3907,08 грн - заборгованість по кредиту; 7190,93 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1923,64 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом; 500 грн - штраф (фіксована частина); 651,08 грн - штраф (процентна складова). Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача вказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Заочним рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 13 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 17 лютого 2015 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь позивача заборгованість по кредитному договору від 27 червня 2007 року у розмірі 14 172,73 грн, з яких: 3907,08 грн - заборгованість за кредитом; 7190,93 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 1923,64 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом; 500 грн - штраф (фіксована частина); 651,08 грн - штраф (процентна складова). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов банку про стягнення заборгованості по кредитному договору виходив з того, що відповідач порушив умови договору, взяті на себе зобов'язання не виконував, передбачені умовами договору платежі не вносив, внаслідок чого, станом на 31 жовтня 2014 року, утворилась заборгованість, яка, за розрахунком банку становить суму становить 14172,73 грн та складається з: 3907,08 грн - заборгованість по кредиту; 7190,93 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1923,64 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом; 500 грн - штраф (фіксована частина); 651,08 грн - штраф (процентна складова), та підлягає стягненню з боржника на користь банку.

Залишаючи без змін заочне рішення суду першої інстанції апеляційний суд погодився з висновками останнього щодо наявності правових підстав для стягнення кредитної заборгованості та виходив з того, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст. 261 ЦК України). Згідно наданого представником позивача витягу з комп'ютерної програми картка № 4149605368150215, видана на ім'я відповідача, діє до червня 2011 року. В даному випадку перебіг строку позовної давності розпочався з 01 липня 2011 року, тобто з дня коли мало бути виконано зобов'язання з повернення кредиту в повному, обсязі. Позивач звернувся до суду з вимогою про захист свого цивільного права у листопаді 2013 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно кредитного договору від 27 червня 2007 року позивач надав відповідачу кредит у розмірі 4000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Договір складається із заяви кредитора, тарифів надання кредиту, умов і правил надання банком послуг та правил користування платіжною карткою.

У заяві від 27 червня 2007 року, підписаної відповідачем, зазначено, що останній дає згоду на те, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає договір про надання банківських послуг між ним та банком разом. Своїм підписом він також підтвердив, що ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляд.

Відповідно до п.9.12 строк його дії визначено сторонами 12 місяців з моменту підписання, якщо на протязі цього строку жодна із сторін не проінформувала іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується та той самий строк.

Банк надав відповідачу 27 червня 2007 року кредит на суму 4000 грн, шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну картку, відкриту на ім`я відповідача відповідно до умов та тарифів установи банку зі сплатою 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, та сплатою банку штрафу при порушенні строків платежів по якомусь грошовому зобов`язанню більше ніж на 120 днів у розмірі 500 грн та 5% від суми позову.

У листопаді 2013 року банк подав до суду позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка за розрахунком банку, станом на 31 жовтня 2014 року становить суму 14172,73 грн та складається з 3907,08 грн - заборгованість по кредиту; 7190,93 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1923,64 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом; 500 грн - штраф (фіксована частина); 651,08 грн - штраф (процентна складова).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України визначено свободу договору, а саме: відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За умовами п. п. 3.1.1, 3.1.3 Розділу II Умов і правил строк дії картки зазначений на лицьовій стороні картки (місяць і рік). Карта дійсна до останнього календарного дня указаного місяця. За закінченням строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту карти з новим строком), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшло письмової заяви держателя про закриття картрахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картрахунку для оплати послуг із виконання розрахункових операцій за картрахунком (в передостанній день місяця закінчення строку дії) і при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором.

Відповідно до п. 9.4 Умов вбачається, що у разі наявності перевитрати платіжного ліміту по картці та непогашення його клієнтом на протязі шести місяців, картка закривається, подальше поновлення дії карти можливо лише після повного погашення заборгованості клієнтом.

За висновками Верховного Суду України про застосування ст. 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, викладеними у постанові від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, яка, відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказаних обставин та норм не врахував, не визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами та нормою закону, яка підлягає застосуванню, не надав належної оцінки змісту укладеного між сторонами правочину та погодженим у ньому умовам. Не встановлено строк дії картки, виданої відповідачу, обставин щодо її закриття або видачі відповідачу нової картки, після закінчення строку дії попередньої. Апеляційний суд послався на термін дії картки, зазначений у витязі з електронної бази банку, при цьому не перевірив, який строк її дії зазначено на самій картці.

В ході розгляду даної справи апеляційним судом не дотримано вимог ч.4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не надано належну оцінку зібраним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності.

Апеляційним судом не надано мотивування усім доводам сторін у справі, зокрема доводам апеляційної скарги відповідача, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зазначене вище свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхового вирішення спору.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд належним чином не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Свої висновки належним чином не мотивував.

За таких обставин, ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України його слід скасувати з передачею справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 17 лютого 2015 року скасувати.

Справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

ухвала оскарженню не підлягає.