Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Дьоміної О.О., Демяносова М.В., Коротуна В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Регіональне управління Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву, про розподіл майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 вересня 2015 року,

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, в якому просила визнати за нею та ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину квартири за кожним.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 6/100 частин квартири АДРЕСА_1, а за ОСОБА_5 визнано право власності на 94/100 частин квартири АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності за кожним на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 була придбана сторонами під

час шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя, на грошову компенсацію ніхто із подружжя не погодився.

За змістом ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Оскільки законодавцем презюмується виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям у шлюбі, то обов'язок з доведення тієї обставини, що майно, придбане у шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладено на останнього.

Тому, посилання ОСОБА_5 на те, що під час купівлі спірної квартири оплату першого внеску за кредитним договором у розмірі 30 219 грн було здійснено батьками позивача, обґрунтовано не були

взяті до уваги апеляційним судом, оскільки сплату цих коштів було здійснено саме відповідачем (а.с. 119), а доказів про те, що вказані кошти були його особистим майном відповідно до вимог ст. 57 СК України матеріали справи не містять і останнім не спростовані.

Апеляційний суд вірно визначив, що спірна квартира після придбання була використана для задоволення потреб сім'ї, а кредитний договір створив обов'язки щодо повернення кредиту і не може бути підставою для зменшення частки у спільному майні подружжя, оскільки відповідно до вимог ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї, наявність боргів подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, має враховуватись при поділі майна.

Отже, апеляційний суд, відповідно до вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України, з урахуванням ст.ст. 65, 70 СК України та роз'яснень викладених у п. п. 23-25 Постанови Пленум Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , дійшов правильного висновку про визнання за кожним права власності по 1/2 частини спірної квартири.

Відповідно до вказаного судова колегія дійшла висновку, що судом вірно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судове рішення ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування немає.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують і зводяться до переоцінки доказів.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 вересня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.