Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Кадєтової О.В., Мостової Г.І., Мартинюка В.І., Наумчука М.І., розглянувши в судовому засіданні справуза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СТО "Надія" до ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 24 квітня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 17 червня 2015 року,

У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю СТО "Надія" ( далі - ТОВ СТО "Надія") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6 про відшкодування шкоди в розмірі 194 261,96 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 липня 2013 року між сторонами було укладено цивільно-правовий договір, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання виконувати роботу водія вантажного автомобіля, що належить ТОВ СТО "Надія" та зобов'язався їздити згідно маршрутів наданих замовником, а саме: м. Обухів - м. Пологи. Відповідно до Акта зняття товарів із зберігання від 29 липня 2013 року, відповідач отримав вантаж, при цьому претензій до кількісного та якісного стану вантажу у останнього не було, про що свідчить його підпис у акті. Проте під час відвантаження товару, співробітниками ТОВ "Бізон-Імпорт" було виявлено нестачу вантажу, про що було складено відповідний акт, який відповідач підписав. Оскільки між ТОВ СТО "Надія" та ТОВ "Бізон-Імпорт" було укладено договір на транспортно-експедиційне перевезення вантажів, у позивача перед замовником (ТОВ "Бізон-Імпорт") виникло зобов'язання щодо оплати нестачі вантажу. Позивач просив відповідно до положень ст. 1172 ЦК України, ст. 134 КЗпП України стягнути з відповідача в рахунок відшкодування майнової шкоди кошти в сумі 194 261,96 грн.

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 24 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 17 червня 2015 року, позовні вимоги ТОВ СТО "Надія" задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_6 на користь ТОВ СТО "Надія" шкоду у розмірі 194 261,96 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідальність за шкоду, завдану позивачу має нести позивач відповідно до укладеного між ними цивільно-правового договору.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна виходячи з наступного.

Судами встановлено, що 27 липня 2013 року відповідно до наказу № 12/1 ОСОБА_6 прийнято з 28 липня 2013 року згідно цивільно-правового договору водієм вантажного автомобіля НОМЕР_1, що належить ТОВ СТО "Надія" для поїздки по маршруту м. Обхів/м. Пологи (а.с. 23).

28 липня 2013 року між ТОВ СТО "Надія" та ОСОБА_6 було укладено цивільно-правовий договір (а.с. 26), за умовами якого замовник (позивач) доручає, а виконавець (відповідач) бере на себе обов'язки водія для вантажного автомобіля, що належить ТОВ СТО "Надія" та зобов'язується їздити згідно маршрутів наданих замовником, а саме: м. Обухів/ м. Пологи. Виконавець виконує роботу на свій ризик, не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має право на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує єдиний внесок. Термін дії договору визначений з 28 липня 2013 року до 30 липня 2013 року.

Пунктом 3.1 цього договору передбачено, що водій несе відповідальність за якість та своєчасність виконання покладених на нього зобов'язань. У випадку пошкодження, нестачі або втрати вантажу водій несе відповідальність згідно з чинним законодавством.

29 липня 2013 року між ТОВ "Бізон-Імпорт" (замовник) та ТОВ СТО "Надія" (виконавець) було оформлено замовлення на перевезення вантажу до договору № П-18/03/2013, зокрема, насіння 600 п.о. рапсу за договором ОН-046/2012, вагою 7,5 т (а.с. 16). Водієм зазначено ОСОБА_6

Відповідно до акта зняття товарів зі збереження № 000019590, складеного 29 липня 2013 року, вантаж складався із 600 п.о. насіння ріпака "Rohan", розміщений на 10 паллетах (а.с. 20). При складанні даного акта з боку водія претензій до кількісного та якісного стану вантажу не було, про що свідчить підпис останнього.

30 липня 2013 року, при відвантаженні товару за місцем доставки співробітниками ТОВ "Бізон-Імпорт" було виявлено нестачу 106 п.о. ріпака, на загальну суму 194 261,96 грн, про що складено акт приймання продукції (товарів) за кількістю відповідно до інструкції П7/У, обставини які в ньому викладені, відповідач засвідчив власним підписом (а.с. 17-19).

Відповідно до умов угоди про реструктуризацію заборгованості за договором № П-18/03/2013 від 18 березня 2013 року ТОВ СТО "Надія" було сплачено ТОВ "Бізон-Імпорт" заборгованість в розмірі 194 261,96 грн (а.с. 22), що підтверджується довідкою останнього від 16 червня 2014 року.

Згідно із ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.

За змістом ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, в порушення ст.ст. 212- 215 ЦПК України, належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не встановив фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про задоволення заявлених позовних вимог.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наявності між сторонами трудових відносин, які виникли відповідно до наказу про прийняття відповідача на роботу за цивільно-правовим договором, що стало підставою для відшкодування позивачем шкоди замовнику внаслідок виявленої нестачі вантажу, залишивши поза увагою, що на момент виявлення цієї нестачі вантажу відповідач не перебував із позивачем у трудових відносинах, що підтверджується наявним в матеріалах справи цивільно-правовим договором від 28 липня 2013 року (а.с. 26), а правова природа спірних правовідносин є такою, що не пов'язана із трудовими. Натомість з наказу від 31 липня 2013 року № 13 (а.с. 24) вбачається, що ОСОБА_6 прийнято на посаду водія автотранспортних засобів з 01 серпня 2013 року з окладом згідно штатного розпису, тобто після рейсу, який мав місце 29-30 липня 2013 року.

Водночас, вирішуючи спір щодо стягнення з відповідача грошових коштів в рахунок відшкодування майнової шкоди на користь позивача, суд першої інстанції залишив поза увагою, що за змістом ст. 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини; за відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Разом з тим, суд першої інстанції при цьому не перевірив вказаних обставин, не з'ясував, чи завдано шкоду позивачу саме винними діями відповідача, оскільки таких даних матеріали справи не містять, а є лише акт зняття товарів зі зберігання, який не містить відповідних печаток, а є лише відбиток штампу відправника, проставлений на підписах бригадира та оператора, а також акт про засвідчення наявності недостачі, який також не містить відповідних печаток. Судами встановлено, що договірні відносини з приводу перевезення вантажу автотранспортом склались між юридичними особами, в той час як відповідач виступав лише водієм, при цьому поза увагою суду першої інстанції залишились положення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" та ст. 909 ЦК України, якими передбачено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням товарно-транспортною накладною (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами), а такі документи у справі відсутні.

Виходячи з підстав, заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшовши висновку про те, що відповідач перебував у трудових відносинах з позивачем, а отже до спірних правовідносин мають бути застосовані положення ст. 1172 ЦК України та ст. 134 КЗпП України, залишив поза увагою, роз'яснення, викладені у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" від 29 грудня 1992 року № 14 (v0014700-92) , відповідно до яких розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п.1 ст. 134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Суду першої інстанції при новому розгляді справи в частині вирішення питання про розподіл судових витрат слід звернути увагу на те, що відповідач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія ІІ), що підтверджується копією посвідчення останнього від 11 листопада 1992 року, доданого до матеріалів касаційної скарги.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, зокрема, щодо наявності на момент перевезення вантажу (29-30 липня 2013 року) укладення цивільно-правового договору між сторонами, в рішенні не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин, судові рішення першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 24 квітня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 17 червня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.