6-22924ск15 Про захист прав споживача та визнання недійсними договорів кредиту, поруки та іпотеки - 09.12.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Сведбанк", публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк", треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про захист прав споживача та визнання недійсними договорів кредиту, поруки та іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 16 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 23 червня 2015 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк"), треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про захист прав споживача та визнання недійсними договорів кредиту, поруки та іпотеки.

Позивач посилався на те, що 08 серпня 2008 року між ним та ВАТ "Сведбанк" був укладений договір № 1802/0808/71-013, відповідно до якого банк надав йому кредит в розмірі 50 тис. дол. США зі сплатою 12,5 % річних, з кінцевим терміном повернення 08 серпня 2038 року.

12 серпня 2009 року було укладеного договір про внесення змін та доповнень № 1 до вищевказаного кредитного договору, яким змінено назву банку на ПАТ "Сведбанк" та встановлено порядок нарахування процентів, комісій та погашення заборгованості за кредитним договором.

09 серпня 2010 року було укладено додаткову угоду № 1 до даного договору, якою було внесено зміни до існуючих кредитних зобов'язань договорів.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 08 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та ВАТ "Сведбанк" було укладено договір поруки № 1802/0808/71-013-Р-1, згідно з умовами якого поручитель поручився перед кредитором за належне виконання ним взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.

08 серпня 2008 року між ОСОБА_5 та ВАТ "Сведбанк" було укладено договір поруки № 1802/0808/71-013-Р-2, за яким поручитель поручився перед кредитором за належне виконання ним взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.

Крім того, з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором № 1802/0808/71-013 між ним та банком 08 серпня 2008 року укладено договір іпотеки № 1802/0808/71-013-Z-1, посвідчений приватним нотаріусом Ничвидюк H.A., згідно з яким в іпотеку передано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Позивач вважає, що надання кредитних коштів за кредитним договором від 08 серпня 2008 року № 1802/0808/71-013 відповідає всім ознакам споживчого кредиту, тому до даних правовідносин застосовуються норми Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Позивач вказував на те, що даний кредитний договір є недійсним з огляду на наступне: 1) невиконання договірної роботи, не повідомлено споживача у письмовій формі про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, суму адміністративних витрат, витрат на страхування, юридичне оформлення тощо; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 2) умови договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршання становища споживача; 3) навмисне ненадання банком важливої інформації, що згідно з п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України "Про захист справ споживачів" є такою, що вводить в оману.

Крім того, кредитний договір не відповідає вимогам Правил надання банками України інформації споживачу про умови, затверджених постановою Національного банку України від 10 липня 2007 року № 168, а саме: 1) відсутність обґрунтування вартості супутньої послуги (відсутність посилання на нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); 2) не зазначено тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту; 3) відсутність графіку платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом; 4) банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (перевірку наданих документів); 5) відсутність письмового попередження, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; 6) відсутність письмової інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Також просив відповідно до ст. 548 ЦК України визнати недійсними договір іпотеки та договори поруки.

Враховуючи вказане, позивач просив визнати недійсним кредитний договір № 1802/0808/71-013, укладений 08 серпня 2008 року між ним та

ВАТ "Сведбанк"; визнати недійсним договір поруки № 1802/0808/71-013-Р-2, укладений 08 серпня 2008 року між ОСОБА_5 та ВАТ "Сведбанк"; визнати недійсним договір поруки № 1802/0808/71-013-Р-1, укладений 08 серпня

2008 року між ОСОБА_4 та ВАТ "Сведбанк"; визнати недійсним іпотечний договір № 1802/0808/71-013-Z-1, укладений 08 серпня 2008 року між ним та ВАТ "Сведбанк".

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від

16 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 23 червня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір № 1802/0808/71-013, укладений

08 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ "Сведбанк".

Визнано недійсним договір поруки № 1802/0808/71-013-Р-2, укладений

08 серпня 2008 року між ОСОБА_5 та ВАТ "Сведбанк".

Визнано недійсним договір поруки № 1802/0808/71-013-Р-1, укладений

08 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та ВАТ "Сведбанк".

Визнано недійсним іпотечний договір № 1802/0808/71-013-7-1, укладений

08 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ "Сведбанк".

У касаційній скарзі ПАТ "Альфа-Банк", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення не відповідають вказаним вимогам.

Судами встановлено, що 08 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ "Сведбанк" було укладено кредитний договір № 1802/0808/71/-013, за умовами якого банк надав позивачу кредит в розмірі 50 тис. дол. США зі сплатою 12,5 % річних строком повернення до 08 серпня 2038 року.

08 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 1802/0808/71-013-Р-1, відповідно до якого ОСОБА_4 поручилась перед кредитором за належне виконання позичальником ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.

08 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 1802/0808/71-013-Р-2, відповідно до якого ОСОБА_5 поручилась перед кредитором за належне виконання позичальником ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 08 серпня 2008 року між позивачем ОСОБА_3 та ВАТ "Сведбанк" було укладено договір іпотеки № 1802/0808/71-013-Z-1, посвідчений приватним нотаріусом Конотопського міського нотаріального округу НичвидюкH.A., згідно з умовами якого позивач передав в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

12 серпня 2009 року між ПАТ "Сведбанк" (правонаступником ВАТ "Сведбанк") та ОСОБА_3 було укладеного договір про внесення змін та доповнень № 1 до вищевказаного кредитного договору, згідно з яким розмір строкової заборгованості було змінено на 36 163,40 дол. США, а також встановлено порядок нарахування процентів, комісій та погашення заборгованості за кредитним договором, зокрема, змінено розмір щомісячного ануїтетного платежу з 533,63 дол. США на 387,33 дол. США, а також визначено, що кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків за договором купівлі-продажу між ним та ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_7 з метою придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_1.

09 серпня 2010 року між ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 08 серпня 2008 року № 1802/0808/71-013, згідно з якою сторони встановили, що розмір визначеної у 12,5 % річних процентної ставки може змінюватися без укладання додаткового правочину до цього договору у випадках, встановлених договором.

Листом від 05 червня 2012 року ПАТ "Сведбанк" повідомило ОСОБА_3 про відступлення своїх прав вимоги за кредитним договором, договором іпотеки та договорами поруки на користь ПАТ "Дельта Банк".

Згідно з повідомленням від 18 червня 2012 року ПАТ "Дельта Банк" здійснило відступлення своїх прав вимоги за кредитним договором, договором іпотеки та договорами поруки на користь ПАТ "Альфа-Банк".

04 лютого 2013 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору від 08 серпня 2008 року, згідно з яким позичальник зобов'язався надати банку оригінали документів, що підтверджують право власності та здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки протягом двох днів з моменту отримання від банку вимоги про їх надання.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в кредитному договорі від 08 серпня 2008 року № 1802/0808/71-013 немає відомостей про детальний розпис загальної вартості кредиту, відсутні умови, які відповідно до п. п. 3.2, 3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , мають бути передбачені у цьому договорі обов'язково. Також банком для споживача не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту та не була проведена переддоговірна робота стосовно умов кредитування та орієнтовної сукупної вартості кредиту. Порушивши вимоги п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", відповідач не надав позивачу як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість валютного кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору.

Також судом зазначено, що договором про внесення змін та доповнень № 1 до спірного договору банк поклав на позивача обов'язок зі сплати платежів (комісії), які відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту не мав права встановлювати.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків в сторону погіршення становища споживача, а відповідно, є підставою для визнання такого договору недійсним та, як наслідок, визнання недійсними також і договорів поруки та договору іпотеки, оскільки ці договори є похідними від основного, а також враховуючи, що недійсне зобов'язання (за кредитним договором) відповідно до ст. ст. 236, 548 ЦК України не підлягає забезпеченню.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до п. 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) (далі - Правила), банки зобов'язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.

На банки покладається також обов'язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (п. 3.3 Правил).

Відповідно до п. 3.6 Правил банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Відповідно до п. 3.10 кредитного договору за перевірку документів згідно з цим договором позичальник сплачує банку в день фактичної видачі кредиту комісію у розмірі 1 % від розміру кредиту без ПДВ, шляхом сплати суми комісії на рахунок НОМЕР_1 через касу банку або безготівковим шляхом в національній валюті за офіційним курсом НБУ на день такої сплати.

Відповідно до п. 3.11 кредитного договору за касове обслуговування згідно з цим договором позичальник сплачує банку в день фактичної видачі кредиту комісію у розмірі 0,75 % від суми видачі через касу без ПДВ, шляхом сплати через касу банку в національній валюті за офіційним курсом НБУ на день такої сплати.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов'язальні відносини.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із п. 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача.

Вирішуючи спір, суд не врахував, що у кредитному договорі зазначена сума кредиту, дата видачі кредиту, річна відсоткова ставка, щомісячна сума необхідного платежу, строк внесення платежів, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, право дострокового виконання зобов'язань за договором та його умови.

Отже, позичальник був ознайомлений із умовами кредитування у банку, інформацією щодо сукупної вартості кредиту, порядком погашення основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, загальним розміром вказаних сум та розміром сукупних витрат, необхідних для укладення кредитного договору.

У п. 10.1 кредитного договору зазначено, що, укладаючи цей договір, позичальник усвідомлює та підтверджує, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. Підписанням цього договору позичальник свідчить, що він до підписання цього договору ознайомився з усіма умовами, на яких ВАТ "Сведбанк" здійснює кредитування фізичних осіб на цілі, не пов'язані з підприємницькою діяльністю (у тому числі з умовами типових кредитних договорів банку), та загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов'язаних з отриманням кредиту у ВАТ "Сведбанк", та свідомо обрав умови, викладені у цьому договорі.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не врахували, що при укладенні спірного правочину сторони погодили його умови, позивач засвідчив, що надана йому банком інформація є повною, доступною і достовірною, що підтвердив своїм підписом; не оскаржував й не порушував питання про розірвання кредитного договору, виконував умови договору, сплачуючи кредитні кошти, а отже, не вважав його умови несправедливими.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.